Друзі простували вулицею, геть захаращеною безкінечними вервечками молоковозів та рибовозів. Не минуло й півгодини, як до них долинули дивні голоси. Лунали вони неприродно й огидно, і крихітні чоловічки ніяк не могли второпати, звідки цей лемент. Справляв він неприємне й гнітюче враження. Усі люди, яких вони стрічали дорогою, були якісь приголомшені.
– На цю частину міста ніби впала похмура зловісна тінь, – сказав, зітхаючи, Мохобородько.
А Муфтик співчутливо спинився перед молодичкою, яка стояла біля дверей крамниці, подзенькуючи порожнім молочним бідончиком, і рукою витирала сльози.
– Пробачте, будь ласка, – ввічливо звернувся Муфтик до жінки. – Що тут коїться?
– У магазині немає більше молока, – одказала вона схлипуючи. – Моє немовлятко голодне й плаче з самого ранку, а молока ніде взяти.
– Але ж, образно кажучи, вулиця повна молока, – Мохобородько показав на ряд молоковозів.
– Так, звичайно, – ридаючи, вела далі молода мати. – Але все це дістанеться котам. Усе молоко закуплене для них на кілька тижнів наперед, так само й риба.
– Нечувана несправедливість, – пробурмотів Муфтик.
– Може, маляткові згодився б чай з оленячого моху? – ступив і Півчеревичок ближче. – У нас є трохи. Це, правда, мені од кашлю, та я можу пожертвувати заради бідолашного дитинчати.
– Дякую, – молодичка усміхнулася крізь сльози і похитала головою. – На жаль, жодному немовляткові ніщо не замінить молока.
Трійця спробувала ще втішити жінку кількома привітними словами і подріботіла далі.
– Дивне місто, – сказав Мохобородько. – Де це чувано, щоб молоко віддавали котам, а не дітям.
– Дивне місто і дивні люди, – кивнув Півчеревичок. – Хто міг гадати, що молодиця рішуче відмовиться од цілющого напою з оленячого моху, який щиросердо пропонують її немовляткові.
Що далі чимчикували друзі, то гучнішим і нахабнішим ставав крик. І тут Мохобородько вигукнув:
– Кішки! Адже це кішки, тільки вони так несамовито галасують!
Муфтик із Півчеревичком прислухалися – тепер і вони в суцільному гамі розрізняли нявчання і муркотіння: в усьому світі так уміють лише кішки.
Трійця наддала ходи. Скоро дісталися до будинку, куди безперервним потоком звертали усі ці молоковози і рибовози. Подвір’я заполонив безугавний, всепоглинаючий, жахливий котячий репет.
– Дивіться! – прошепотів Мохобородько, зазираючи в шпарину в паркані. – Погляньте лишень!
І борода його затремтіла від хвилювання.
Їхнім очам відкрилося незвичайне видовисько. Кішки, кішки, кішки. Чорні, сірі, смугасті, руді. Кішки й кішки. Скрізь кішки. Молоко з автоцистерн лилося зі шлангів одразу в тисячі блюдець, а рибу просто звалювали за огорожу на купу. Стара, яка порядкувала там, вказувала, куди розвантажувати.
– Це, либонь, найшаленіший котячий бенкет, який коли-небудь довелося бачити людині, – здивувався Муфтик.
– Так-так, – погодився Півчеревичок. – А крику, а виску!
І в супроводі цього галасу та нявчання блюдечка порожніли – не встигнеш оком змигнути, а купи риби ніби змітала чаклунська сила. Під’їжджали нові й нові машини, а нові й нові котиська накидалися на харч.
Нарешті друзі відважилися ступити за ворота і, обережно прошмигуючи між цими ненажерами, пробралися до бабці.
– Перепрошую за турботи, – поштиво вклонився Муфтик, – можна вас запитати?
При цьому він простягнув котячій благодійниці більш-менш прямокутну візитну картку, на якій кульковою ручкою було написано:
Бабуся з цікавістю поглянула на Муфтикову картку і поклала в кишеню фартушка.
– Сідайте, – запросила вона приязно. – Спочиньте.
Тут же стояло декілька плетених стільців і столик. Щоправда, всі садові меблі були в лусці й обляпані молоком, але це не завдало друзям клопоту, і вони разом зі старенькою сіли.
– Я залюбки зварила б какао і спекла б пиріжків з рибою, – мовила вона. – Страшенно люблю пиріжки з рибою, та ще до какао. Але для цього потрібні молоко й риба, а саме з ними зараз вельми скрутно.
– Знаємо, – відрубав Півчеревичок. – Молока не вистачає навіть немовлятам.
– А кішкам хіба вистачає! – вигукнула стара. – Зовсім ні! Їх більшає щодня, і якщо так буде надалі, вони взагалі голодуватимуть.
– Безумовно, становище важке, – Муфтик старався говорити якомога м’якше. – Проте дозвольте запитати, навіщо ви годуєте цю незліченну котячу зграю?
– Бо вони хочуть їсти, – зітхнула стара. – Що тут вдієш?
– Невже ви й справді так щиросердо любите всіх оцих котів? – спитав Мохобородько. – Всіх, що тут нявчать.
Бабуся махнула рукою і гірко всміхнулася.
– Ох, любий юначе, – сказала вона. – Та хіба я можу їх усіх любити! Вже одне миття блюдечок забирає щодня стільки часу, що й для улюбленця його зостається дуже мало. Я люблю тільки одного кота, свого Альберта!
– Цілком природно, – кивнув Муфтик. – Я, правда, не фахівець з миття блюдечок, одначе вважаю, що любити можна одну, двох, у крайньому разі трьох кішок.
– Тож, окрім Альберта, всі – непрохані приблуди? – здивувався Півчеревичок.
– Що вдієш, коли вони юрмляться тут, – зітхнула старенька. – Хіть-не-хіть мушу їх годувати, інакше злопають Альбертову пайку. А немає нікого, хто допоміг би мені спекатися цієї кари. Аби хто-небудь віднадив цих нявкунів, я була б найщасливішою людиною в світі.
– Он воно що, – пробурмотів Мохобородько.
І тут рішуче втрутився Півчеревичок:
– Гадаю, ми зможемо вам зарадити.
– Хай благословить вас небо! – вигукнула бабуся і радо сплеснула в долоні. – Просто не знаю, як вам дякувати!
Муфтик і Мохобородько збентежено поглянули на Півчеревичка. Що він затіяв? Що спало йому на думку? Чи й справді сподівається дати відсіч оцій зграї? На жаль, Півчеревичок не зміг пояснити свого плану, бо зайшовся кашлем.
– Ви мої рятівники! – розчулилася бабця. – Нарешті я зможу спокійно жити.
Але цього разу Півчеревичків кашель ніяк не вщухав, тому старенька так і не довідалася, яким чином хочуть позбавити її од кішок. Друзі попрощалися зі старою. Лише тоді, коли повернулися до машини, Півчеревичків кашель угамувався настільки, що він зміг пояснити друзям свій намір.
– Адже в мене є мишеня, – захоплено говорив він. – Прив’яжемо його мотузкою до машини, і, коли Муфтик поїде швидко, жодна кішка не відрізнить іграшкове мишеня від справжнього.
– Ага-а-а! – збагнув Мохобородько. – Ти гадаєш, що котяче збіговисько кинеться ловити мишеня?
– Неодмінно, – ствердив Півчеревичок, упевнений, що буде саме так. – У цьому місті розвелося стільки кішок, що всі живі миші давно накивали п’ятами. Так що моє мишенятко повинне їх страшенно заінтригувати.
– Про всяк випадок можна спробувати, – погодився Муфтик.
Нарешті всі молоковози і рибовози розвантажилися. Дорога звільнилася. Півчеревичок вийняв з-за пазухи своє іграшкове мишеня на коліщатах, ніжно потримав його в долонях і прошепотів:
– Будь прудким, моє мишенятко, будь прудким!
Потому прив’язав його ззаду до машини. Оце і всі приготування.
Можна рушати.