Фургончик мчав звивистою стрічкою шосе, і настрій у друзів був чудовий. Ось уже кілька днів вони вільні і квапляться виконати свою урочисту обіцянку. Крім того, холодильник у машині був напхом напханий банками з варенням, якого вдячна господиня надавала їм на дорогу.
Вдалині забовваніли міські вежі. Так, це було те саме місто, де вони познайомилися, де вперше зустрілися біля морозивної ятки і вирішили помандрувати разом.
Раптом Муфтик нахилився до вітрового скла, примружився, пильно вдивляючись, і зменшив швидкість.
– Поки нас не було, обіч шляху з’явилася якась будка, – сказав він. – Коли ми тут проїздили останнього разу, вона ще не стояла.
Муфтикове зауваження Мохобородько і Півчеревичок пропустили повз вуха. Адже скрізь будують, то тут, то там з’являються якісь будки або навіть великі споруди. І в цьому немає нічого дивного. Та коли мандрівники невдовзі під’їхали до будки, вони побачили шлагбаум і плакат, на якому великими літерами було написано:
– Такий контрольний пункт я бачу вперше в житті, – здивувався Муфтик. – Цікаво, що тут перевіряють?
– Головне, щоб не варення, – забідкався Півчеревичок.
Часу на роздуми уже не було, та й без цього все з’ясувалося. Коли фургончик зупинився перед шлагбаумом, із будки один за одним вийшли троє чоловіків. Перший був у кашкеті і в костюмі із золотими ґудзиками, другий – у потертому і досить-таки брудному комбінезоні, а третій – у білому халаті.
Чоловік у кашкеті, певно, начальник контрольного пункту, ступив до машини й пильно поглянув на Муфтика.
– Добридень, – сказав він і взяв під козирок. – Протипацючі засоби маєте?
– У чому річ? – витріщився Муфтик. – Які ще засоби?
Начальник контрольного пункту докірливо похитав головою.
– Ви що, з Місяця впали? – пробурчав він.– Чи не знаєте, що вчора пацюки напали на місто? Оголошено протипацючу тривогу, і в зв’язку з цим усі машини мають запастися відповідними засобами.
– Вперше чуємо, – сказав Муфтик.
Проте начальник контрольного пункту не став менш суворим. Він звелів трійці вийти із фургончика і вів далі:
– Якщо ми хочемо здолати пацюків, – сказав він, – то жоден з нас не сміє недооцінювати значення протипацючих засобів. На щастя, у мене для таких, як ви, є ще кілька пасток, і я вам дам дві під розписку. Одну поставите під капот, а другу – у багажник, так передбачено інструкцією.
Він поважно шморгнув носом, тоді повернувся до чоловіка в білому халаті й пробурмотів:
– До речі, я анітрохи не здивуюся, якщо оці мандрівнички досі без щеплення.
Серйозний чоловік у білому халаті підійшов ближче.
– Я – медичний працівник, – назвався він, – і повинен дбати по те, щоб усі зробили щеплення. Пацюки можуть нести з собою всілякі пошесті, від яких краще застерегтися, ніж захворіти.
– Стару погудку, та на нову дудку, – зухвало кинув Півчеревичок. – Уже чули таке. У дитинстві мене штрикали – ого-го, а тепер я порозумнішав і не дозволю впорскувати собі казна-що. Не подумайте, що я боюся уколів. Просто я вважаю, що од хвороб найліпше допомагає чай із оленячого моху.
– Але ж постривайте, – пожвавішав медик. – Я ніскілечки не нехтую цілющими властивостями всіляких трав. Але ж ми маємо справу з пацючим нашестям! Не варто забувати, як вони, скажімо, у середньовіччя розносили чуму. Цю хворобу в ті часи люди назвали чорною смертю, і від неї чай з оленячого моху допомагає так само, як кама[1] або капусняк.
Півчеревичок криво посміхнувся:
– Ви медик, а верзете таку нісенітницю. Сьогодні чумою уже нікого не злякаєш.
Начальник контрольного пункту, зачувши цю «медичну» розмову, спохмурнів.
– Годі теревенити, – суворо кинув він і осудливо глипнув на трійцю. – Якщо ви не виконаєте розпорядження про щеплення, повертайте назад і поганяйте, як на мене, хоч прямісінько на цвинтар. А без щеплення через контрольний пункт не прослизне навіть хлопчик-мізинчик.
Вибору не було, і Мохобородько примирливо поплескав Півчеревичка по плечу.
– Хай уже впорскують, якщо це так важливо, – сказав він. – Адже не помремо.
– Оце чоловіча розмова, – кивнув начальник контрольного пункту. – Здається, бородань абсолютно правильно все розуміє.
Він пішов до будки, і друзі разом із медичним працівником почалапали за ним.
Меблі в приміщенні були скромні – звичайний стіл, кілька стільців та полиця, на якій замість книжок стояли пастки на пацюків. Начальник контрольного пункту витяг із купи дві, подав Муфтикові і попрохав засвідчити підписом, що протипацючі засоби отримано.
Тим часом медик готував шприц. Він виявився чудовим фахівцем, бо не минуло й п’яти хвилин, як усій трійці зробив уколи.
– От і все, – сказав він, сідаючи до столу. – Тепер я випишу вам довідки про щеплення, щоб на наступному контрольному пункті вас більше не турбували.
Півчеревичок і Мохобородько, чекаючи довідки, розглядали плакат на стіні, на якому, наче живий, був намальований величезний рудий пацюк. А Муфтик підійшов до вікна і знічев’я дивився на дорогу.
Начальник контрольного пункту став трохи приязніший.
– Взагалі становище надзвичайно серйозне, – заклопотано сказав він. – Неабияке зухвальство пацюків і їхня надзвичайна плодючість дуже ускладнюють боротьбу з ними. Та найважливіше те, що в місті немає котів, ще до навали пацюків вони хтозна-де поділися. Кепські справи, бо тільки коти – найвірніші наші помічники в боротьбі проти пацюків. Останнім часом трапляється, що за кота пропонують ціну хорошого скакуна.
– Невже? – нашорошив вуха Півчеревичок.
– Слово честі, – запевнив начальник контрольного пункту. – Просто неймовірно, еге ж?
Він хотів щось додати, та несподівано од вікна почувся обурений вигук.
– Ви тільки уявіть собі! – тремтячим від обурення голосом вигукнув Муфтик. – Цей тип у комбінезоні забрався в нашу машину!
Він метнувся до дверей, щоб вибігти з будки, проте начальник контрольного пункту заступив йому дорогу.
– Заспокойтеся, – сказав він. – Це лише невеличкий обшук.
– А хто вам дав на це право? – розсердився Муфтик.
– Ми отримали розпорядження обшукувати всі машини, – начальник контрольного пункту взяв зі столу течку з документами й почав їх перегортати. – Одну хвильку, зараз я вам прочитаю.
Він пошелестів аркушами, знайшов потрібну інструкцію і пробубонів:
– На контрольних пунктах з боротьби з пацюками треба ретельно оглядати всі транспортні засоби, знешкоджувати спійманих у транспортних засобах пацюків і вилучати з транспортних засобів усе пацюкоподібне…
– Зрозуміло, – урвав Муфтик начальника контрольного пункту. – Тоді вже хай!
Він скрушно зітхнув і знову став дивитися у вікно. Певний час у приміщенні панувала тиша, доки в дверях не з’явився чоловік у комбінезоні.
– Ну, – спитав начальник контрольного пункту. – Щось знайшов?
Обшукувач глузливо усміхнувся.
– По-перше, у машині повно золотих і срібних монет, – сказав він. – Дуже підозріло…
– Щодо грошей у нас немає вказівок, – буркнув начальник. – А по-друге?
– По-друге, я знайшов там ось що.
Він ступив два кроки вперед і поклав на стіл Півчеревичкову іграшкову мишку.
– Чудово, – вдоволено засопів начальник. – Нарешті ми виявили хоч одного пацюка в транспортному засобі.
– Послухайте-но! – розгублено вигукнув Мохобородько. – Адже це не пацюк, а звичайнісінька іграшка! Подивіться уважніше – під нею навіть коліщата!
– Мені цілком підходять пацюки й на коліщатах, – гугняво мовив начальник. – В інструкції ніде не сказано, що пацюки не можуть мати коліщат.
Муфтик пильно дивився на начальника сповненим презирства поглядом.
– Яка дріб’язковість! – сказав він нарешті. – Та якщо ви вже такий причепа, то зарубайте собі на носі, що це взагалі не пацюк. Це – крихітне безневинне мишеня!
– Гм, – спохмурнів начальник. – Таке вже й безневинне! А раптом воно заводне? Звідки я знаю?
– Правильно! – підпрягся обшукувач.
– О батечку! – Мохобородько намагався зберегти витримку. – Й дитина зрозуміє, що це іграшка не заводна, а просто на коліщатах. І, зрештою, яке це має значення!
Начальник переможно всміхнувся.
– От бачите! Самі зізналися, що це не має ніякого значення. Отже…
Він багатозначно замовк, узяв іграшкове мишеня і став порівнювати його з пацюком на плакаті. І тоді ухвалив:
– Якщо це мишеня, як ви запевняєте, то воно, самі бачите, пацюкоподібне. А все пацюкоподібне, як сказано в інструкції, неодмінно треба вилучати із транспортних засобів.
Досі Півчеревичок мовчки слухав сварку. А тут його мов хтось шпигонув. Умить опинився біля начальника, простягнув руку й загорлав:
– Віддайте мишеня!
Той від подиву аж очі витріщив – таке поводження просто приголомшило його.
– Ну! – Півчеревичок гримнув знову. – Довго я чекатиму?
І коли начальник усе ще, як бовван, стояв незрушно, некліпно втупившись у нього, Півчеревичок лунко постукав себе кулаком у груди.
– Ви довбеха! – репетував він. – Хіба не бачите, що я кавалер золотої медалі? Чи ви серйозно вважаєте, що я можу так просто віддати мою іграшку?!
Начальник лише тепер помітив, що у всіх трьох на грудях поблискують медалі.
– Та я ж… – промимрив він. – Я тільки виконую наказ.
Він простягнув Півчеревичкові іграшкове мишеня і додав:
– Звичайно, цю справу можна витлумачити і так, що мишеня не буде пацюком ніколи, безумовно…
Півчеревичок на це ні гу-гу. Крутнувся на п’ятах, взяв у медика довідку про щеплення і промарширував за двері. Інші зробили те саме.
– Щасливої дороги, – сказав начальник контрольного пункту і козирнув.
[1] Кама – естонський національний напій – кисле молоко з сумішшю підсмаженого горохового, вівсяного, ячмінного, житнього борошна (прим. перекладача).