Як тільки машина полишила стоянку і звернула в першу-ліпшу вулицю, Півчеревичок раптом усівся на розкладачці.
– Ну? – запитав радісно. – Як вам сподобалась моя військова хитрість?
Мохобородько був просто ошелешений несподіваним одужанням Півчеревичка.
– Воєнна хитрість… – запнувся він. – Ага, твоє запаморочення лише військова хитрість. А ми з Муфтиком серйозно переживали за тебе!
Півчеревичок зайшовся сміхом:
– Що ж мені зрештою лишалось робити, – вдоволено пояснював він. – Я втомився до смерті, а то ще й більше, а ці автографохапальники напосідають і край.
– Я від цього безупинного писання автографів ще й досі не очуняв, – зізнався Муфтик, сидячи за кермом. – Та, на жаль, не маю змоги непритомніти, бо я – водій машини.
– Безперечно! – кивнув Півчеревичок. – Ти зрештою повинен привезти нас до теплого моря.
– Вірогідно, на морському узбережжі ми позбудемося тягаря слави, – припустив Муфтик. – Я не вірю, що наша слава простерлася далеко за межі міста, і навряд чи в когось із нас на березі моря прохатимуть автограф.
Півчеревичок блаженно усміхнувся.
– Я вже зараз уявляю, як на морському узбережжі зариюся в пісок, – мріяв він, мліючи від задоволення. – Прихоплю з собою кілька пляшок лимонаду і час од часу попиватиму по ковточку або по два. Це, гадаю, дуже приємно, безумовно, дуже приємно.
Раптом Муфтик натиснув на гальма, і авто так різко спинилося, що Півчеревичок і Мохобородько мало не попадали на підлогу.
– У чому річ? – злякано поцікавився Півчеревичок.
Муфтик показав на вітрину універмагу, перед яким спинився фургончик.
– Вважаю, що ми повинні дещо купити, – сказав він. – Під час відпустки нам стануть у пригоді деякі речі, котрі продаються в універмазі.
Півчеревичкові й Мохобородьку хоч-не-хоч довелось погодитися. Адже й без слів було ясно, що всілякі речі, необхідні для відпочинку, зроблять його цікавішим і змістовнішим.
– Мені, наприклад, потрібен білий носовичок, яким я обв’яжу голову, – мовив Півчеревичок. – Інакше на приморському сонці можна занадто перегрітися.
– А мені конче потрібен черпак для збирання брусниці, – згадав Мохобородько. – Ось-ось дозволять рвати ці ягоди.
Отже, так і вирішили. Кумедні чоловічки полишили авто і ввійшли до універмагу.
– Ой леле! – вигукнув Муфтик. – Скільки добра! Як же ми виберемо з такого розмаїття потрібні нам речі?
Вони влилися в людський потік і посувалися вперед, весь час уважно роззираючись довкола.
– Спорттовари! – раптом вигукнув Півчеревичок, погляд якого прикипів до спортивного відділу. – Я просто не розумію, чому досі ми не захопилися спортом. Адже відпустка – чудова пора для занять спортом, і, по-моєму, нам треба неодмінно купити спортивне спорядження.
Півчеревичкова пропозиція не дуже захопила Мохобородька і Муфтика.
– Гадаю, що туристські обладунки набагато потрібніші, – сказав Мохобородько. – Під час відпустки чудово помандрувати пішки, щоб ознайомитись із навколишньою природою і місцевими пам’ятками.
– І не забудьмо про купальні простирадла, – додав Муфтик. – Ви тільки уявіть, як приємно на березі моря обгорнутися купальним простирадлом!
Півчеревичок уже відкрив рота, щоб повести мову про значення спорту, як зненацька помітив відділ іграшок і вмить забув про спортивні обладунки.
– Здорово! – захоплено прошепотів Півчеревичок. – Дивіться, які чудові іграшки!
– А навіщо вони нам? – буркнув Муфтик.
Одначе Півчеревичок не слухав його, а вже пробирався до відділу іграшок. Так що Мохобородьку й Муфтикові не зосталось нічого іншого, як похмуро плентатись услід за своїм другом. Вони виявили Півчеревичка біля прилавка з надувними гумовими звірятками.
Півчеревичкові очі блискотіли від захвату.
– Ви лиш погляньте! – скрикнув він, простягаючи руку до гумових іграшок. – Погляньте, які милі!
– Ну то й що? – насторожено запитав Мохобородько. – Чи не збираєшся їх зараз же купувати?
– А знаєш, оце думаю, – продовжив Півчеревичок. – Надувні іграшкові звірі – це саме те спорядження, що знадобиться коло моря. Ми, звичайно, можемо заритись у пісочок і попивати лимонад, але без гумових звіряток такий відпочинок швидко нам набридне.
Муфтик і Мохобородько замислились. Невже Півчеревичок таки має рацію? Біля одноманітної морської синяви, мабуть, справді ці іграшки урізноманітять життя-буття, тим паче, що, надуті, вони гарно тримають на воді…
– Ну, гаразд, – погодився Муфтик. І звернувся до продавщиці: – Будь ласка, мені крокодила.
– А мені лева, – попрохав Мохобородько.
– А мені слона, – радісно сказав Півчеревичок. – Тільки з якомога довшим хоботом, якщо є.
Продавщиця пристала на це.
– Чудовий вибір, – похвалила вона. – Це все звірі жарких країн і добре пасують один до одного.
Потому на хвильку задумалась і додала:
– Відверто кажучи, у нас є один прекрасний комплект – тільки сьогодні надійшов у продаж, а вже майже розпродано. Зараз покажу.
Вона дістала з-під прилавка велику коробку і, відкриваючи її, вела далі:
– Будь ласка, ось вони, трійко малесеньких чоловічків, які порятували наше місто від пацюків.
Звично й швидко продавщиця понадувала іграшки й поставила на прилавок рядком.
– Який гарний! – вигукнув Муфтик і зграбастав надувного Муфтика, щоб роздивитися зблизька.
– Авжеж, – кивнула продавщиця.
Вона хотіла щось додати, але раптом оніміла і широко розплющеними очима поглядала на трьох пустунів.
– Послухайте лишень! – вигукнула зрештою вона. – Адже вони – це ви самі!
– І справді, який збіг, – стримано всміхнувся Мохобородько.
Та за мить його усмішка відбилася на обличчі продавщиці.
– Вітаю щиросердо, – сказала вона розчулено. – Я ще раз наголошую, що вас дуже добре купують.
Трійця теж посприяла цьому, бо як усе-таки не придбати подібних собі гумових чоловічків.
– Мені, будь ласка, одного Муфтика, – попрохав Муфтик.
– Мені Мохобородька, – пристав Мохобородько.
– А мені десять Півчеревичків, – одповів Півчеревичок. – Принагідно даруватиму знайомим.
– Справді, – погодилася продавщиця. – Кращого дарунка важко й уявити.
Вона загорнула покупки в папір, кумедні чоловічки заплатили і ввічливо попрощалися з привітною продавщицею.
– Ну, так, – сказав Муфтик. – Тепер почнемо вибирати спорядження для відпустки. Перш за все купальні простирадла, а потому – все інше.
Але Півчеревичок уже простував до іншого прилавка, де продавали заводні іграшки.
– Зачекай, Півчеревичку, – суворо наказав Мохобородько. – Цього разу іграшок у нас вдосталь!
– Безумовно, – ствердив Муфтик. – Більше ніяких іграшок! Тепер на черзі купальні простирадла.
Півчеревичок зупинився і пильно поглянув на друзів.
– Не забувайте, що в мене було важке дитинство, – зронив він. – Мене ніколи не пестили і не засипали іграшками. І тепер, коли я маю нарешті можливість придбати собі заводну іграшку, ви забороняєте мені!
Муфтик і Мохобородько примовкли. Та й що вони могли на це відповісти? І в їхньому становищі й справді не зосталося нічого іншого, як змиритись і споглядати за Півчеревичком: він наближався до прилавка із заводними іграшками.
– Що вам? – звернулася до нього продавщиця.
Півчеревичок ковзнув очима по всіх полицях. Заводні автомашини, автобуси, трактори, качки, кури, жаби… Вибір справді великий, нічого не скажеш.
– Що б ви мені порадили? – безпорадно запитав Півчеревичок.
Продавщиця уважно поглянула на маленького чоловічка:
– А, вам…
Якусь хвильку подумала й вирішила:
– Знаєте, – зізналася вона, переходячи на шепіт. – У мене ще є Півчеревичкове заводне мишеня. Я, правда, збиралася приберегти для своїх знайомих, проте віддам вам. У мене чомусь таке відчуття, що саме вам це мишеня чудово підійде.
Сказавши це, вона дістала з-під прилавка бляшане мишеня, завела його й пустила на прилавок. І, ледь попискуючи, воно забігало кружкома.
Півчеревичок спостерігав за звірятком мов зачаклований.
– Здорово! – видихнув він. – Який сюрприз…
– Ну, бачите, – всміхнулася продавщиця. – Відразу ж вирішила, що вам буде до вподоби.
І після цього Півчеревичок не міг уже стримувати свого неабиякого захвату. Він заплескав у долоні і необачно застрибав.
– Який сюрприз! – повторював він. – Який сюрприз!
Та ось Муфтик і Мохобородько наблизилися до Півчеревичка і мусили зізнатися, що заводне мишеня їхнього друга вельми гарне і схоже на справжнє.
А Півчеревичок усе підстрибував, та ще з таким запалом і натхненням, що його сорочка висмикнулася зі штанів. І зненацька…
Щось упало на підлогу. Це було Півчеревичкове іграшкове мишеня… Справжнє іграшкове мишеня, на маленьких коліщатах. Воно вже зносилося і потьмяніло. Зате справжнє. На мить запала цілковита тиша. Півчеревичок стояв непорушно. Тоді схилився й підняв з підлоги своє іграшкове мишеня.
– Моє золотеньке, – прошепотів він. – Як же це я міг про тебе забути?!
Він підняв своє мишеня і торкнувся його устами. І тієї миті заводне іграшкове мишеня на прилавку зупинилося.