Розділ дванадцятий: Цирк приїхав!

– А як ми потрапимо на вулицю? – спантеличено запитав Непосидько, з побоюванням поглядаючи вниз із четвертого поверху.

– Е-ех! – пропищав М’якуш. – Я так і знав! Завжди що-небудь перешкодить останньої миті.

А Петрусь у цей час ішов по вулиці без поводиря. Петрусь не знав, що робити від щастя. То йому хотілося лягти на бруківку і дивитися в небо, то бігти проти руху, то ходити колесом або стрибати на одній нозі.

«Дивіться! – хотілося кричати йому. – Я йду по вулиці без мами і тата! Я самостійний! Можу робити що хочу, йти куди хочу, ходити як хочу! Ось візьму та піду на руках по вулиці! Ось візьму і порушу правила вуличного руху!..»

Проте Петрусь нічого цього не зробив, бо перехожі дивилися зовсім не на нього. Їхню увагу привернув маленький цирковий візок, запряжений поні – карликовою конячкою. Поні вів за вуздечку ліліпут, а на візку стояли два рекламні щити, упираючись верхніми краями один в один так, що все це скидалося на курінь.

Петрусь теж побачив реклами. По його тілу пробігло радісне тремтіння, щоки зарум’янилися, а очі загорілися, як бенгальські вогні. Адже він давно вже хотів стати цирковим клоуном, найвеселішою людиною, улюбленцем публіки! Це була заповітна, майже забута мрія. Так-так, він хотів падати і смішити людей, викликати бурю оплесків.

А яка реклама була на щитах! Вона вабила і кликала, притягувала до себе, наче магніт. Чудові морські леви нагадували людей, зав’язаних у чорні мокрі мішки. Леви ловили відкритою пащею рибу і носом вправно відбивали різнокольорові м’ячі. На товстій осідланій свині, схожій на величезний мішок білого борошна, верхи сиділа волохата мавпа в капелюсі-циліндрі. Однією рукою вона тримала сигару, а другою вправно чухала спину. Гусак із довгою зігнутою шиєю тримав у дзьобі фанерну дощечку з цифрою «5». А поряд, осідлавши одноколісний велосипед, малюк у спортивному костюмі кричав у рупор:

Усе це було намальовано на рекламних щитах.

У Петруся всередині щось затремтіло. Забувши про все на світі, він кинувся через вулицю, вивертаючись від машин зі спритністю, якої від нього годі було чекати.

Тільки двічі затримався він – не знав, в який бік бігти від автівок. Петрусь ліворуч – машина зліва. Петрусь праворуч – машина справа. Нарешті він відчепився од них, а з велосипедистом зіткнувся – із величезними дірами на штанях помчав далі.

Наздогнавши візок, він забрався під рекламні щити і звідти почав розмахувати руками, корчити гримаси, кукурікати і навіть гавкати:

– Здоровенькі були! Мене звуть Бім! Ха-ха-ха!.. Нова програма! Безкоштовні квитки! Поспішайте! Поспішайте!.. Але-оп – сальто-мортале – кульбіт – гав-гав-гав!..

Потім Петрусь спробував зробити на візку стійку, але руки не витримали його власної ваги, і він, наче лантух, гепнувся на бруківку. Перехожі сміялися й аплодували.

Вони були переконані, що все це влаштувала циркова адміністрація, що це справжній клоун. А почувши про безкоштовні квитки, багато хто тут же поквапився навпрямці до цирку. Попереду всіх, звичайно, бігли дітлахи.

Петрусь, шкандибаючи, наздогнав візок, знову заліз на нього, і вся ця жива реклама на колесах поїхала далі.