Розділ чотирнадцятий: Петрусь на цирковій арені

Петрусь давно вже був у цирку. Він тинявся у великій кімнаті, де артисти чекають свого виходу. Перед ним проходили силачі-рекордсмени, дівчата-канатохідці, конюхи вели за вуздечку білих коней з пишними султанами на голові. Працівники в синій формі із золотим галуном проводили дресированих ведмедів і свиней.

Петрусь не знав, із чого йому почати. У нього не було клоунського костюма. Якби на ньому був зараз цей костюм, він не замислюючись побіг би на манеж, а вже там збагнув би, що робити. Хлопчик стояв роздумуючи і чухав потилицю.

Біля нього зупинився дресирований гусак-математик, той самий, що був намальований на рекламі, і, підморгнувши, проґелґотів: «Га-га-га!» Потім трохи подумав і поважно подав йому жирну «двійку», намальовану на фанері: мовляв, ось тобі за твою недогадливість.

Але цієї миті до Петруся підійшла жінка з купою костюмів і сердито сказала:

– Чого ви чекаєте? Зараз вихід акробатів-стрибунів, одягайтеся! – і, схопивши його за руку, потягнула до кімнати, заваленої строкатими костюмами.

Петрусь хотів сказати, що він ніякий не стрибун, а клоун, але промовчав і почав поспішно роздягатися.

Що вдієш? Інакше ж на арену не потрапиш. Костюмер допомогла йому стягнути сорочку і штани і почала надягати на нього спортивну форму.

– Що це з вами трапилося? – запитала вона, насилу натягуючи на його плечі костюм. – Чому ви раптом погладшали?

– Це я так надувся, – мовив Петрусь. – Тягніть швидше! Я зараз видмуся.

Костюмер так і не змогла застебнути ґудзика на його спині і, махнувши рукою, випровадила його з кімнати.

Біля входу на арену Петрусь помітив групу артистів і прилаштувався до них.

А в цей час директор цирку пройшов до стайні, й хоч вона називалася стайнею, там, окрім коней, стояли слони і верблюди, а у звіриних клітках сиділи свині, півні й коти. Директор зняв плаща, повісив його на цвях і вийшов.

Розмірковувати не було часу.

– Стрибайте! – скомандував Непосидько і зіскочив на асфальтову підлогу.

За ним вивалилися Нетак і М’якуш.

– Тут Петруся немає! – сказав М’якуш. – Що йому робити серед свиней і ведмедів?

– За мною, на арену! – задзвенів Непосидько.

Проте, де знаходилася арена, ніхто з них не знав. Вони кинулися вперед і похапцем наштовхнулися на клітку з мавпою. Мавпа підскочила до ґрат і щось затріскотіла своєю мавпячою мовою.

У мавпи були дуже розумні очі, а мавпяча мова виявилася не такою вже  складною. Вони б охоче поговорили з нею, але зараз було не до того.

– Пробачте, ви не скажете, як пройти на арену? – ввічливо запитав Непосидько.

Мавпа негайно протягнула хвіст крізь ґрати і, скрутивши його вузликом, показала дулю.

– Вправно! – здивувався М’якуш.

А Нетак розсердився й ударив дерев’яним кулаком по дверцятах. Замок дзенькнув, і дверцята розчинилися. Мавпа кулею вискочила з клітки і зникла.

– Самі знайдемо, подумаєш! – розсердився Непосидько і побіг довгим коридором.

Що далі вони бігли, то голосніше чулися сміх, музика й оплески. Так вони опинилися біля виходу на манеж.

Проскочивши під оксамитовими портьєрами, чоловічки опинилися у великому цирковому залі біля круглого бар’єра, обтягнутого червоним плюшем.

Прожектори освітлювали арену, оркестр грав веселий галоп, публіка аплодувала. Засліплені яскравим промінням прожекторів, вони спершу нічого не могли роздивитися, але, коли очі звикли до світла, вони побачили перед собою Петруся. Що з ним коїлося, вони збагнути не могли. Одягнений у тісну циркову форму, Петрусь виривався з рук якихось акробатів.

Нарешті він вирвався, схопився на дошку трампліна і весело крикнув:

– Але-оп!

На другий, піднятий кінець дошки з високої стійки стрибнув здоровезний паруб’яга. У-ух! – важко зітхнула дошка, і Петрусь, розкинувши руки й ноги, полетів угору, як мішок, набитий тирсою.

По металевому тілу Непосидька немов пробіг струм. У Нетака на голові стружки стали дибки. А М’якуш од страху так похолов, що тіло його скам’яніло, і він довго не міг розчепити рук. У цирку заскрипіли стільці, і під куполом, як вітер, промайнуло одностайне «ох».

Петрусь незграбно перекинувся в повітрі і полетів сторчголов. Оркестр захлинувся. Ще мить – і Петрусь не зібрав би своїх кісток. Але біля самої землі його підхопили міцні руки акробатів, і всі разом упали на землю. Публіка радісно зітхнула. Акробати схопили Петруся за руки і повели його, блідого, до виходу.