За кулісами стояла костюмер і трималася руками за голову, а височенькі хлопці-акробати кричали навперебій:
– Хто підсунув нам цього товстуна?
– Це якийсь самозванець!
– Ми попереджали, що наш Вова хворий, що виступаємо без нього!
– Геть його з цирку!..
Та ба! Петрусь оговтався і почав вириватися. Хто знає, чим би все це закінчилося, якби цієї хвилини не з’явилася мавпа, та сама, яку випустив із клітки Нетак. Задерши хвоста, вона мчала коридором, а за нею біг сам директор цирку і на ходу віддавав розпорядження:
– До мене, допоможіть! Ловіть! Тримайте!..
Артисти, звичайно, враз забули про Петруся й заходилися виконувати наказ директора.
Петрусь же, скориставшись сум’яттям, швидко підбіг до великих ящиків, на яких білими буквами було написано: «Клеопарді», і заліз в один з них.
Якраз цієї миті знайомий нам ліліпут, асистент знаменитого фокусника Клеопарді, підійшов до ящика, кинув у нього півня і трьох кролів та закрив кришку.
Двоє робітників підчепили ящик гачком до каната, і він поволі поїхав через вихід угору. Вище, вище, вище і зупинився аж під куполом цирку.
– Тепер навіть я не дострибну до нього, – сказав Непосидько.
– А може, його не витримає мотузок? – припустив М’якуш.
– Обірветься! – рішуче проскрипів Нетак.
Але все обернулося інакше.
Тепер біля виходу на арену юрмилася ціла зграя в трусах. У псів були обрубані хвости і вуха.
Працівники цирку креслили на арені, засипаній тирсою, футбольне поле і розставляли прапорці. Клоун у довгому піджаці й куцих штанях установлював ворота. Він час від часу падав і хапався за ніс, а коли чистив його, з ніздрів цілим струменем сипалася тирса.
Непосидько, М’якуш і Нетак настільки захопилися, що геть забули про Петруся. Вони стрибали під стільцями і реготали так, що глядачі, які сиділи над ними, здивовано перезиралися. Жарти клоуна ніби спеціально були придумані для іграшкових хлопчиків.
Нарешті знову загорілися прожектори, заграв оркестр, і клоун оголосив:
– Найкращий атракціон нової програми – бульдоги-футболісти!.. Прошу!..
Публіка засовалася на стільцях, засвистіла, зашуміла, зааплодувала, і на арену, гавкаючи, вибігла команда.
Почалася розминка. Суддя-бульдог у білій сорочці сам порушував правила гри: він заважав гравцям, кидався на м’яч і штовхав його своїм тупим носом.
Глядачі перетворилися на завзятих уболівальників; вони кинулися обніматися, цілуватися і лузати насіння – зовсім як на стадіоні.
Клоун поклав два пальці в рота і свиснув. Розминка припинилася. Потім він дістав з-під поли новенький червоний футбольний м’яч і, затиснувши його під пахвою, оголосив:
– Шановні глядачі, сьогодні на нашому полі знаменита футбольна команда «Ні вуха, ні хвоста», переможниця ігор минулого сезону, що завоювала кубок «Любительської ковбаси»!
Публіка нагородила футболістів гучними оплесками.
Клоун продовжував:
– Наша команда викликає будь-яку команду на змагання. Переможці одержать прекрасний приз! – І він закрутив на шнурку над головою червоний м’яч, який міг би стати гордістю будь-якої дворової команди.
Тільки він це сказав, як ящик під куполом сіпнувся і загойдався, ніби маятник. Ні кролі, ні півень не були в цьому винні. Крутився в ящику Петрусь. Він чув, що сказав клоун, а в шпарину на дні бачив червоний футбольний м’яч. Ех, така можливість! Є м’яч, є команда, а грати він не може. Петрусеві цієї миті було байдуже, де грати, за кого грати, лише б грати. Ось чому під куполом цирку сіпався і гойдався ящик із написом «Клеопарді».
Серед глядачів знайшлися сміливці, які побажали битися з бульдогами, але, розглянувши суперників ближче, негайно втекли.
– Щось не падає наш Петрусь, – сказав Непосидько, позираючи з-під стільця на ящик, що розгойдувався.
– Ну звісно, – завважив М’якуш. – Чого Петрусеві поспішати вниз, якщо він нас не бачить?
– А в мене є ідея! – сіпнувся Непосидько і стукнувся головою об сидіння крісла. – Треба битися з бульдогами! Чим ми не команда?!
– Команда! – буркнув Нетак.
– Уперед! На арену! – потягнув друзів Непосидько, і всі троє викотилися на манеж.
Глядачі спочатку затихли, а потім зарухалися, завирували. Посипалися питання: «Хто?», «Що?», «Звідки?» Деякі навіть підбігали до бар’єра, щоб ближче роздивитися небачених чоловічків. Клоун спочатку протер очі, а потім схопив мітлу і рушив до трьох хлопчиків. Але тут з’явився сам директор цирку. Він затримав клоуна і щось прошепотів йому на вухо. Клоун оглушливо засміявся і гепнувся на тирсу. Потім схопився, обтрусив свої куценькі штанці і знову оголосив:
– Шановні уболівальники! Зараз відбудеться незвичайна зустріч між командою «Ні вуха, ні хвоста» і командою марсіан-велетнів!.. Отже, розіграємо ворота і подачу!
Потім клоун швидко відірвав від свого синього піджака білий ґудзик і простягнув обидві руки вперед, стиснувши кулаки.
Бульдог – капітан команди – вирішив, що в руці в клоуна цукор і, підстрибнувши, схопив пащею весь правий кулак. Потім, загарчавши, виплюнув ґудзик і загавкав на клоуна.
– Чого довго роздумувати? – вигукнув Непосидько. – Вперед, друзі, на поле!
– Що це ти… – протягнув було М’якуш, але дерев’яний упертюх так тицьнув його кулаком у бік, що М’якуш покотився, як куля.
Непосидько схопив друзів за руки і потягнув їх на футбольне поле. Іграшкова команда зайняла західні ворота і розташувала сили так: М’якуш став у воротах, Нетак – на захист, а Непосидько, певна річ, став нападаючим.
Гру можна було починати, суддя-бульдог свистів без угаву, оскільки сирена була вмонтована просто в його намордник.