Розділ шістнадцятий: Небачена футбольна зустріч. Фокусник Клеопарді

Населення міста, в якому жив Петрусь, складалося з самих уболівальників футболу, чого в інших містах не було.

Ще не почався матч, а в проходи цирку потоками прибували люди. Містом блискавично пролетіла чутка, що в цирку відбувається футбольна зустріч із командою марсіан-велетнів.

До цирку, скрегочучи гальмами, під’їжджали машини, натовпи уболівальників заполонили вулиці. Директорові довелося викликати кінну міліцію, щоб урятувати стіни цирку від шаленої юрби. Він потирав руки і примовляв:

– Нечуваний успіх! Колосальні збори! Аншлаг! – і видавав касиркам нові пачки квитків.

А мешканці міста дедалі прибували. Тисячі людей, не потрапивши до цирку, стояли під гучномовцями і слухали репортаж про футбол, який вів головний клоун.

Матч тривав уже десять хвилин, а рахунок досі не було відкрито. Підтягнувши труси, бульдоги кидалися на ворота суперника, але Нетак уміло тримав захист, а Непосидько вправно відводив м’яч і гнав його подалі від своїх воріт. Нелегка це була робота для іграшкових чоловічків. М’яч був шкіряний, важкий, трохи більший від самих гравців. Щоб покотити його вперед, Нетаку і Непосидькові треба було розігнатися і вагою всього тіла бити по м’ячу. М’якуш, хоч і частенько позіхав, не проґавив жодного м’яча. Він раз у раз сплющувався від ударів, набував різних форм, але швидко опам’ятовувався.

Боротьба щохвилини загострювалася. Бульдоги вели нечесну гру: вони огризалися і хапали зубами суперників. Особливо страшний був плямистий бульдог-нападник. Одного ока в нього бракувало (він втратив його в бійці), але друге око було страшніше від двох вовчих. Зелене і кругле, воно наче кресало люті блискавки. Дивився бульдог так, немов кусав.

Цей футболіст і прив’яз до Непосидька. Він весь час наступав йому на п’яти і хотів підставити лапу. Ікла його раз у раз торкалися спини залізного гравця.

Непосидько терпів скільки міг, а потім таки на дещо зважився.

«Дурний пес! Напевно, ніколи не куштував заліза», – подумав він і різко зупинився.

Тієї ж миті спина його опинилася в собачій пащі. Щось дзенькнуло і хруснуло. На тирсу впали два білі ікла. Цирк охопило дике виття. Охопивши лапами морду, бульдог качався по арені. Суддя свистів і гавкав. Гра припинилася. На манеж виїхала «швидка допомога», запряжена двома білими псами, і відвезла потерпілого.

Тепер, не випускаючи ініціативи зі своїх ніг, команда Непосидька успішно нападала на ворота суперника.

А під куполом цирку розхитував свою в’язницю Петрусь. Ящик загрозливо розгойдувався над ареною. У цей час в одній із лож з’явився новий уболівальник, якийсь міцний чолов’яга середніх років. Не встигши сісти на стілець, він почав кричати:

– Так їх, так!.. Покажи їм!

Уболівальник так стрибав, що мало не випав із ложі. Спасибі, сусіди встигли схопити за ноги.

Непосидько, М’якуш і Нетак повернули голови на крик і завмерли. Обличчя нового уболівальника здалося їм знайомим.

– Та це ж Петрусів тато! – вигукнув Непосидько й сів од несподіванки на тирсу.

Сумнівів не залишалося: тато був копією свого портрета, який висів над Петрусевим ліжком.

Сидячи в ящику під куполом, Петрусь уболівав, ящик ходив ходором і щохвилини міг зірватися.

Петрусь, звичайно, теж побачив тата і через це відчув у роті смак манної каші. Одначе про наслідки можливої зустрічі він не подумав, бо гра заполонила його цілком.

Розгубленістю хлопчиків скористалися бульдоги. Вони перехопили м’яч, і відібрати його тепер, здавалося, було неможливо. Але цієї миті якийсь уболівальник, аби підбадьорити собачу команду, шпурнув на поле сосиску. Бульдоги, забувши про м’яч, організовано накинулися на неї, і вся команда, з капітаном і суддею на чолі, перетворилася на клубок, що гарчав і гавкав. Поки клоун розбороняв безхвостих футболістів, Непосидько під переможні крики уболівальників забив один за одним десять голів. Він забивав м’яч у ворота, сам викочував його і знову забивав. Нарешті від сосиски нічого не залишилося, і бульдоги, підкріпившись, із новими силами почали атакувати іграшкових футболістів.

Становище з кожною хвилиною ставало дедалі небезпечнішим.

По-перше, суддя був бульдогом і явно підігравав своїй команді; по-друге, нашим друзям весь час били штрафні через руки, якими Непосидько і Нетак зачіпали м’яч. Бульдогам штрафних ніяк присудити не можна було, бо ж як розібратися, де в собаки руки, а де ноги. У них усюди лапи. Можна було б, скажімо, зарахувати хвіст, але й того вони не мали: хвости і вуха були в них обрубані ще коли вони були цуценятами. Звідси й дістала команда свою назву «Ні вуха, ні хвоста».

Тато в ложі клекотів, як вулкан; мами поряд не було, і він міг дозволити собі що завгодно. Обурений поведінкою судді, він перший закричав:

– Геть суддю з поля!..

Публіка його підтримала:

– З поля!..

Уся собача команда затремтіла і розсипалася.

Рахунок почав швидко збільшуватись на користь нашої команди. Гра могла закінчитися для бульдогів з сухим рахунком, якби не Нетак. Усе йому здавалося неправильним, тому що нічого не робилося навпаки. Він терпів, поки міг, але на останній хвилині гри обернувся обличчям до власних воріт і забив у них підряд три м’ячі. М’якуш, звичайно, проґавив цього разу всі три удари.

Матч закінчився з рахунком 20:3 на користь нашої команди. Під бурхливі оплески глядачів і триразовий туш оркестру клоун вручив переможцям новенький червоний футбольний м’яч.

Ящик під куполом застогнав. Непосидько, М’якуш і Нетак схопили м’яча за шнурок і побігли з арени.

– Швидше, швидше! – квапив Непосидько.

– А Петрусь? – запитав М’якуш.

Так, покинути цирк вони не могли: під куполом в ящику висів Петрусь, а в ложі сидів його тато. Довелось повернутися в зал і знову залізти під крісло першого ряду.

Тепер на манежі готувалися до виступу фокусника Клеопарді. Працівники цирку тягли на манеж довгі ящики, клітки, всілякі столики, несли пилки, списи і шаблі. Потім викотили великий килим, і коли його розгорнули, то всередині виявився клоун. Він підвівся, обтрусився, розкланявся на обидва боки й оголосив:

– Виступає знаменитий фокусник Клеопарді!

Сказав і зник, наче крізь землю провалився. Глядачі зааплодували першому чуду фокусника, і на манеж під звуки турецького маршу вийшов сам Клеопарді. На ньому був широкий строкатий халат, на голові – блакитна чалма з коштовним каменем, а йшов він, схрестивши на грудях руки й опустивши очі. Що й сказати – чарівник та й годі!

За Клеопарді йшов його почет, що складався з ліліпутів і жінок. Ліліпути несли запалені факели, а жінки просто йшли навшпиньках і усміхалися.

Музика заграла швидше, і чарівник Клеопарді взявся до роботи. Він безжально розпилював жінок, упакованих у довгі ящики, і виймав їх звідти цілими та неушкодженими. Ковтав курячі яйця, після чого з його рукавів і кишень вилітали качки й голуби. Але приголомшив він глядачів атракціоном, якого ніхто не міг чекати.

Клеопарді засукав по лікоть рукав свого халата і почав поволі ходити манежем, роздивляючись повітря. Глядачі сиділи здивовані. Нарешті клоун, який навшпиньках ходив за фокусником, підніс палець до губів і сказав:

– Цс-с-с! Клеопарді ловить муху!

Цієї миті фокусник змахнув перед своїм носом рукою і підніс до вуха кулак.

– Є! – закричав клоун.

В оркестрі тоненько заграла скрипка: з-з-з-з!

Клеопарді показав клоунові затиснутий кулак і запитав:

– Що робитимемо з нею?

– Розстріляти! – не вагаючись, наказав клоун.

Тоді фокусник узяв у ліву руку великий пістолет і, розкривши кулак, вистрілив.

Світло в цирку згасло. А коли прожектори знову ввімкнули, зал затремтів від оплесків.

Правою рукою, в якій ще недавно була муха, Клеопарді тримав за вуздечку величезного африканського слона з великими білими бивнями.

Фокусник уклонився, а клоун оголосив:

– Ось як із мухи роблять слона!

Глядачі дружно засміялися. Ліліпут відвів слона за куліси, а на арену винесли ящик, точнісінько такий, який висів під куполом цирку, і Клеопарді за допомогою асистентів запакував у нього півня і трьох кролів. Потім він знову взяв зі столика блискучий пістолет і впритул вистрілив в ящик. Ліліпути відкрили його, і Клеопарді показав усім, що живність зникла.

Глядачі завмерли, очікуючи. Що ж буде далі?.. Але з усіх глядачів тільки Непосидько, М’якуш і Нетак зрозуміли, що зараз станеться не фокус, а страшна катастрофа. Так, фокусник знову зарядив пістолет і почав цілитися в ящик, що висів під куполом. Друзі, нажахані, притиснулися один до одного і з-під стільця подивилися на ложу, де сидів тато Петруся, і підстрибнули від несподіванки. Жах! У ложу, як ракета, влетіла мама.

Незважаючи на урочисту і таємничу обстановку, вона накинулася на тата і зашипіла так, що слова її почув увесь цирк.

– Як тобі не соромно! Син утік із дому, а ти розважаєшся фокусами… За мною! – наказала вона.

І всі побачили, як тато, втягнувши голову в плечі й винувато озираючись, поплентався за нею.

Цирком прокотилося хвилювання, але за мить усе заспокоїлося, і публіка знову з цікавістю почала дивитися на Клеопарді.

Коли прогримів постріл, Непосидько, М’якуш і Нетак радісно обнялися і сміливо подивилися вгору, звідки на канаті поволі спускався ящик.

Коли ж Клеопарді розкрив його, зал здригнувся від реготу. У компанії півня і трьох кроликів сидів уже знайомий глядачам Петрусь і несамовито ревів.

У Клеопарді від подиву брови піднялися так високо, що чалма злетіла з голови. Коли ж він помітив, що глядачі сприйняли це як чергове чудо, то почав швидко розкланюватися, приписуючи появу Петруся своїй могутності.

Але раптом, розштовхуючи асистентів і розкидаючи ногами ящики, на манеж вибіг червоний, розлючений директор. Він схопив Петруся, що ревів, за руку і потягнув за куліси. Глядачі і це сприйняли як чудово розіграний жарт і нагородили фокусника гучними оваціями і вигуками «браво».

Клеопарді сяяв. Такого шаленого успіху в нього ще не було.

А Петрусь знову зник на очах у своїх друзів.

– Уперед, за ним! – вигукнув Непосидько. – Більше його втрачати не можна!

І недавні футболісти, схопивши м’яча за шнурівку, побігли прямцем через арену за Петрусем.

Одначе враз сталася нова неприємність. Сміючись, клоун підхопив м’яча і дав таку «свічку», що всі троє футболістів полетіли вгору, у кругле вікно в куполі цирку. Отже, незважаючи на перемогу, наша команда вилетіла в трубу.