Грушки на вербі

Я саме робив уроки, коли задзвонив телефон. Як завжди, я був удома сам. Відколи Адам закохався у двох дівчат, у нього зовсім немає часу.

– Слухаю? – ввічливо сказав я.

– Тато вдома? – запитав хтось з іншого боку слухавки.

Я впізнав цей голос, хрипкий, різкий, як у жаби. Це був голос гангстера, якого ми мали впіймати!

«Може, він перевіряє, чи я сам?» – промайнуло в мене в голові.

– Так, але він не може підійти.

Я вчасно згадав, як потрібно відповідати незнайомим людям.

– Що робить? Спить?

– Він не може підійти, – повторив я.

– Ну, то поклич когось іншого з дорослих, – вимагав гангстер.

– Ніхто не може підійти! – твердо сказав я.

– Слухай, малий, ти трохи дивний, але, мабуть, ти зможеш передати своєму татові, щоб він приніс решту документів? Він зрозуміє, про що йдеться. Передаси?

– Так, до побачення, – відповів я, так само чемно, як і на початку, і поклав слухавку.

«Тобто він знає мого тата», – зі страхом подумав я. Він з ним подружиться, а тоді?.. Я не міг собі уявити, що буде далі.

Я був злий на мого тата, який дав наш номер телефону незнайомій людині. «Може, я повинен сказати моїм батькам, що гангстер – це гангстер і в нього погані наміри?» – подумав я.

Потім я згадав, що гангстер розповів про документи. Недавно я бачив цілий стос документів. Тато заховав їх у білу картонну папку і поклав її в шухляду. Я вирішив подивитися, що там за таємниця захована.

Я тихенько відчинив верхню шухляду великого комода. Я ніколи не нишпорив у речах своїх батьків, але тепер просто був змушений. Папка лежала зверху, біла, напхана паперами, з написом: «Плани ділянки і будинку за адресою вул. Мальовнича, 8». Я розгорнув її. Зверху лежала карта, настільки покреслена лініями, що було важко уявити, чого вона стосується. Знизу серед безлічі різних аркушів я знайшов товстий зошит. Я знав цей зошит. Мама показувала його багато разів. Усередині були плани нового будинку, який ми збудуємо на ділянці.

«Тут стоятиме будка Беррі, – подумав я, відкриваючи на сторінці, де був намальований вид з вітальні. – А тут…»

– Кубо! – голос тата заповнив усю кімнату. Я здригнувся. Папка впала на підлогу. – Тобі не можна порпатися в наших речах! Іди у свою кімнату!

Я ніколи не бачив його таким схвильованим.

– Вибач. Я це позбираю. – Я нахилився до розкиданих на підлозі паперів.

– Я сам все зроблю!

Я дивився, як він збирає документи, і відчував, як по моїй щоці потекла холодна сльоза. Тато зітхнув і підвівся з колін.

– Тобі нудно? – спокійно запитав він.

Я кивнув.

– Коли закінчиться весь цей безлад, – він показав на білу папку, – ми купимо тобі ноутбук.

– Тільки мій ноутбук?! – запитав я.

– Тільки твій! – запевнив мене тато. Він посміхнувся, обтрусив коліна. – Лише трохи терпіння, – додав він, після чого пішов, взявши з собою картонну папку.

«Оце новина!» – подумав я і подзвонив Войтеку.

– Я б так не радів, – застеріг мене Войтек. – Ти не здогадуєшся, де він візьме гроші на твій ноутбук?

– Ну, тобто де… Заробить? – відповів я.

– Заробить, бо допомагає гангстерам, – холодно відказав Войтек.

– Мій тато? Це – неможливо! – Я повісив слухавку, але слова Войтека не давали мені спокою.

Тато зустрічається з гангстером, вони обмінюються якимись документами. Може, гангстер не планував ні нас грабувати, ні викрадати мене, може, справа в брудних махінаціях. Тоді гроші на комп’ютер також будуть брудними. А тато раніше чи пізніше потрапить до в’язниці.

У моїй голові це не вкладалося.

Я не міг дочекатися, коли повернеться Адам.

– Тато сказав, що купить мені ноутбук! – загукав я, тільки-но він увійшов у квартиру.

Адам кинув наплічник на диван і подивився зверхньо.

– А на вербі виростуть грушки, – сказав він. – Завод, де тато працює, закривають – у тата не буде роботи, – додав він, і це звучало серйозно.

– Тато мені збрехав? – запитав я, і мені стало так прикро.

– Не знаю, але краще поки що не питай його про це, – порадив Адам. – І він, і мама зараз без настрою.

Батьки повернулися пізніше, ніж зазвичай.

– Я голодний як вовк! Я б з’їв коня з копитами! – пожартував тато. Але я відчував, що в цьому жарті немає нічого веселого.

Та чи був я правий, виявиться пізніше. А зараз я розповім вам про розквашений ніс Войтека.