Любов до дитини в щасливій сім’ї
Вихованню дітей у сім’ї приділяється велика увага і в літературі і в періодичних виданнях. Тема ця актуальна у всі часи і це зрозуміло, діти – це майбутнє людства. Якщо перестануть народжуватися діти, людство загине. Тому тема любові до дитини ніколи не втратить своєї актуальності доки живе людство.
Якщо людину радує радість іншого і коли страждає від того, що страждає інший, коли вона бажає принести радість іншому і зменшити його страждання – це прагнення ми і звемо любов’ю. Для матері джерелом великої радості є здоров’я і благополуччя власної дитини. Справедливий і зворотний зв’язок – радість матері – це джерело радості і для дитини. Тому виховання дітей у сім’ї – доля відповідальних батьків, це головний обов’язок чоловіка і дружини в рівній мірі.
Тільки батьки і, в основному, мати можуть беззавітно любити дитину, просто тому, що вона є, вона поряд з нею, не важливо, «хороша» вона чи «погана». Спочатку дитина, як би вчиться бути улюбленою. Потім, у старшому віці, вона вчиться сама любити, вчиться проявляти любов стосовно інших. Спочатку людина проявляє любов, передусім, до батьків, потім до дружини (чоловіка), потім і до своїх дітей і, пізніше, онуків. Якщо дитина обділена любов’ю, якщо з нею поводяться так, немов вона нікому не потрібна, вона перестає поступово шанувати себе і в таких дітей виникають почуття неповноцінності.
Здатність мами любити дитину залежить від багатьох складових, головна з яких – атмосфера в сім’ї, в якій виховувалася сама мати. Якщо її саму в дитинстві «безкорисливо» любили, то закладена в неї з дитинства здатність любити отримає широкий розвиток. І помиляються ті, хто вважає, що в кожній матері закладений материнський інстинкт. Якщо це було б так, то не було б відмов від дітей у пологових будинках відразу після їх народження, не було б кинутих і безпритульних дітей, а таких на світі – величезна кількість. Отже, не спрацював материнський інстинкт. Здатність матері любити дитину – цю не вроджена риса. Це є продуктом виховання. Тобто виходить, що в щасливих сім’ях зростають щасливі діти. У нещасних сім’ях – нещасні діти.
Також на здатність мами любити дитину впливають емоційні взаємини дружини і чоловіка в сім’ї. Якщо часто виникають конфлікти в сім’ї, то жінка в сім’ї починає відчувати тривогу і стає дратівливою. І вона шукає причину, чому пішла любов? І в багатьох випадках, іноді на несвідомому рівні, починає думати, що негаразди в сім’ї почалися після народження малюка. І приходить до висновку, що малюк винуватець конфліктів у сім’ї. І про яку любов до дитини може йтися в таких випадках?
Наступна умова, що впливає на материнську любов до дитини, – здоров’я самої мами, як фізичне, так і психічне. Втомлена, роздратована жінка в сім’ї, навіть у найпозитивнішій сімейній атмосфері не завжди знайде в собі сили повноцінно любити дитину. Дитина, що плаче, відмовляється спати часто викликає в матері роздратування. І дитина дуже сильно це відчуває. І вона починає реагувати на матір, як на небезпечний об’єкт, що приносить страждання. І коли батьки нарікають, що діти їх зовсім не люблять, можна сміливо сказати, що діти тут ні до чого. Винні батьки, що невірно виховали дітей у сім’ї.
Потреба в любові в дитини, в емоційних контактах, набагато сильніша, ніж усі інші потреби, навіть харчові. І якщо жінці утовкмачили в голову погану думку: «Не потрібно брати на руки дитину, а то вона звикне». Якщо наслідувати цю пораду, то хвороба під назвою – відсутність емоційних контактів – перейде в хронічну форму. Смоктання пальця, нетримання сечі ночами – це невелика частина наслідків цього.
Коли малюк підростає, то батьки і зокрема мама, люблять дитину вже не просто так, а вже за якісь певні риси. І ця любов допомагає сформувати певні риси вдачі, що відповідають духовним цінностям цієї сім’ї. Саме ця любов до дитини і допоможе виховати її, адже усі хороші вчинки підкріплюються любов’ю, а погані пригнічуються, оскільки не підкріплені любов’ю.
Іноді батькам дають поради, на кшталт: живіть дружно, відповідно до моральних цінностей суспільства, будьте ввічливі, уважні і працелюбні і тоді діти засвоять цей стиль життя, почнуть наслідувати батьків і стануть хорошими. Але, у такому разі, чому часто в працелюбного подружжя ростуть діти-ледарі? Чи в добрих людей зростає дитина-егоїст? Можна в такому випадку усе звалити на школу або на вплив вулиці. Але це буде лише відхід від питання: а чому діти наслідують неблагополучних підлітків, а не хороших батьків?
Дитина бачить, як чинять її батьки, це вірно. Але чи буде вона також себе поводити? Щоб прищепити дитині якусь дію, треба щоб виконання цієї дії супроводжувалося позитивними емоціями в дитини. Саме по собі повторення цих дій не дасть. І тільки позитивні емоції залишать слід у душі дитини.
Уявіть собі ситуацію – дитина не хоче прибирати іграшки. Можна змусити її це зробити. І що далі? Звичайно, злякавшись батьківського гніву вона їх прибере. І надалі, через боязнь батьків вона може навчитися їх прибирати. Мабуть, таким чином можна навчити її ходити в магазин, самій сідати за уроки і навіть колоти дрова. Але який же істинний стимул до роботи? Зовсім не бажання відчувати радість від виконаної роботи, а лише бажання уникнути неприємної ситуації. Тому подібні методи виховання не прищеплять любов до праці, а швидше, відразу до роботи.
Але любов до дитини сама по собі не може вважатися автоматичним джерелом зародження позитивних рис у дитини. Залежати усе буде від того, за що дитину люблять. Якщо за агресивність, жорстокість, брехливість і віроломство, то вона такою і виросте. Любов матері до дитини – це поштовх, за допомогою якого дитина здійснює стрибок у життя. Дуже багато що залежатиме від того, як усе починалося. Був проведений такий експеримент – курчат навчили клювати з ложки. Потім насипали корм на землю. Курчата не стали його клювати, оскільки із самого початку їм прищепили певну поведінку, яка витіснила в них вроджену реакцію клювання.
Так і з маленьким дітьми – краще учити відразу, ніж перевиховувати. І робити це треба починаючи з раннього дитинства, адже виховати щасливих дітей – це одна із складових сімейного щастя.
Автор: Наталя Дейнека