Грізельда

За деревами їхнім очам відкрилася широка, вкрита мохом галявина, а за нею виднілася печера. Вхід до печери затуляли червоні двері з маленьким віконцем у формі півкола.

Золотуня всміхнулася.

– Отут я й живу.

Люсі пострибала галявиною, погойдую­чи своїм маленьким біленьким хвостиком.

– Погляньте, як зацвіла шипшина! – сказала вона, присівши на задні лапки й подивившись угору.

Поряд із печерою ріс кущ заввишки як дерева в лісі. На ньому цвіли величезні яскраві квіти, такі пухнасті, мов помпони.

Лілі задоволено вигукнула:

– Яка краса!

– Ця шипшина поєднана з кожною квіткою в Лісі Дружби, – пояснила Золотуня. – Скільки цвістиме шипшина, стільки цвістимуть і інші квіти в лісі.

Джесс підбігла й стала під гіллям шипшини. Дівчинка засміялася, коли квітка завбільшки з футбольний м’яч залоскотала її обличчя.

– Я ніби всередині веселки! – вигукнула вона.

Дівчинка дістала свій блокнот і заходилася малювати квіти.

Лілі підняла Люсі на руки, щоб та змогла понюхати квітку. Маленьке зайченя аж тремтіло від захвату.

Раптом Лілі помітила щось дивне. У повітрі над кущем зависла сяюча жовто-зелена куля.

– Що це? – поцікавилась Лілі.

В очах Золотуні з’явилась тривога.

– Я не знаю, але в мене лихе передчуття.

Куля опустилася посеред галявини, випромінюючи похмуре світло. Лілі відчувала, як Люсі тремтить в її руках.

– Ховайтеся, швидко! – звеліла Золотуня.

Кішка миттю відчинила червоні вхідні двері і всі забігли всередину.

Крізь вікно дівчата спостерігали, як куля побільшала, а тоді… трісь! Вона вибухнула дощем зелених іскор. Коли ті розсіялися, з’явилася висока струнка жіноча постать у чорному плащі, під яким видніла сяюча лілова туніка, а на ногах були гостроносі чоботи на високих підборах. Зелене волосся незнайомки стриміло навсібіч.

– Це та жінка, яку я бачила раніше! – прошепотіла Золотуня.

Джесс відчула, як у неї в животі щось стиснулося. Вона поглянула на Лілі. Здивований погляд подружки означав, що на думці в тієї було те саме.

– Золотуню, – промовила Джесс. – Гадаю, ця жінка – відьма!

Золотуня насупилася.

– Відьма? Хто такі ці відьми?

– Погані люди, які вміють чаклува­ти, – відповіла Лілі й відчула, як мороз пішов по шкірі. – Зазвичай вони бувають лише в казках, але ця справжня…

Люсі скрикнула й заховалася за ліжком Золотуні.

Кішка промовила:

– Залишайтеся тут!

А потім відчинила двері й стала перед відьмою.

– Негайно забирайся з Лісу Дружби! – звеліла Золотуня.

Тонкі губи відьми розтягнулися в посмішці й від погляду її повіяло крижаним холодом.

– Ха-ха-ха! – зареготалася вона у відповідь. – Біля Безкрайого озера, де все оповите пітьмою та павутинням, я збудувала чудову вежу. А коли піднялася на верхівку, то побачила цей ліс і тепер хочу ним заволодіти! – відьма задоволено потерла руки. – Та спершу я позбудуся всіх звірів.

– Ні! – відважно вигукнула Золотуня. – Ліс Дружби – наш дім!

Джесс помітила, що кінчик хвоста киці тремтів од страху.

– Ми обіцяли допомогти Золотуні, – звернулася вона до Лілі. – Ну ж бо!

Джесс штовхнула двері, дівчата вийшли надвір і стали поряд із кішкою.

– Золотуня правильно сказала, – промовила Джесс, стиснувши кулаки. – Відьмам тут не місце! Забирайся!

Відьма нахилилася до дівчат.

– Ану, хто тут у нас? – промовила вона. – Дві маленькі нерозумні дівчинки. Бачу, ви не надто кмітливі, якщо вважаєте, що здатні перемогти Грізельду!

І відьма знов зайшлася реготом. Відлуння її сміху пронеслось по галявині, немов удар грому. Лілі відчула подих холодного вітру.

– Ліс Дружби стане моїм, і я знаю, як цього досягти, – проказала відьма сердито. – Я чула все, кицюню, що ти розповідала про Чарівну Шипшину. Волосся в мене зелене, та це не означає, що я люблю рослини. Я знищу той кущ, і всі квіти в лісі зав’януть! Ліс перетвориться на сіре та похмуре місце, а всі звірі підуть звідси!

Лілі здригнулася. Вона уявити собі не могла Ліс Дружби без гожих квіточок.

– Ми не дозволимо тобі, Грізельдо! – сказала дівчинка, намагаючись говорити спокійно.

Відьма знов зареготалася.

– Надто пізно. Мої слуги вже тут, і вони готові взятися до роботи!

Цієї миті з-за дерев вийшли чотири бридкі незграбні істоти, не менші від Лілі та Джесс на зріст. На них був брудний і розідраний одяг. Вони мали строкату шерсть: темно-зеленого, вицвілого блакитного та огидного жовтого кольорів. Від них смерділо, немов від гнилої капусти.

Грізельда поплескала в долоні, коли всі посіпаки зібралися довкола неї.

– Ласкаво прошу, бабайки, – найнеохайніші та найвідданіші слуги. Якщо ви знищите Чарівну Шипшину, то зможете забрати собі печеру й оселитися там! – вона повернулася до Золотуні. – Кицюню, тобі краще почати пошуки нової домівки. І ніхто не здатен мене зупинити!

Промовивши це, Грізельда клацнула пальцями, і знов полився іскровий дощ. У дощі тому відьма й щезла.