– Звірі, що населяють Ліс Дружби, – пролунав голос.
Дівчата обернулися, очима намагаючись відшукати того, хто говорив.
І дуже здивувалися, коли побачили їхню знайому – руду кицю. Усміхнена, випроставшись на повен зріст, та стояла на двох задніх лапах, увишки дістаючи дівчатам до плечей. Джесс помітила, що на шиї в неї висів блискучий шарф.
За кілька секунд дівчинка нарешті спромоглася вичавити із себе слово.
– Ти вмієш говорити, – зачудовано промовила вона. – І ти виросла!
Киця засміялася, зблиснувши своїми зеленими очицями.
– Насправді це ви зменшилися! І сталося таке, щойно ви ввійшли в дерево, – відповіла вона.
– Ой, то ось чому я відчувала те пощипування на шкірі! – вигукнула Джесс.
Кішка кивнула головою.
– Мене звати Золотуня. Джесс та Лілі, ласкаво просимо вас до Лісу Дружби!
Лілі охнула.
– Ти знаєш наші імена!
Золотуня знову кивнула.
– У вашому світі я не могла говорити, – пояснила вона, – але розуміла, про що говорите ви. Всі тутешні звірі ходять випростані й розмовляють, як і я.
Дівчата стали захоплено роззиратися.
– Ліс повен тварин, що вміють говорити, – промовила Лілі. – Це неймовірно!
Золотуня склала лапки рупором і прокричала:
– Агов! Виходьте всі! Познайомтеся з Джесс та Лілі!
Маленькі двері в корінні дерев відчинились, і звідти визирнув кріт. З інших дверей вийшло білченя в краватці-метелику й пострибало до дівчат, зі свистом розсікаючи хвостиком повітря. Одні за одними стали відчинятися двері хатинок і все більше тварин виходило назовні, збираючись навколо Лілі та Джесс.
– Я – Гappi Колючка, – назвався маленький їжак, пробравшись до них із гущавини рожевих квітів.
– Приємно познайомитися, – відповіла Лілі й присіла, щоб полоскотати Гаррі носика. Той лоскіт змусив його засміятися. Дівчинці не вірилося, що вона розмовляє з їжаком.
А ось підбігло кошеня з рюкзаком на спинці.
– Мене звати Белла Смугаста Лапка, – промовила тваринка. – А ви що за звірі? Занадто високі, як на зайців, а крил не маєте, тож гадаю, ви не пташки…
– Ми – дівчата!
Джесс почухала м’яке Беллине підборіддя, і від задоволення кошеня замурчало.
– Ніхто зі звірів раніше не бачив людей, – пояснила Золотуня. – Саме тому вони й поховалися.
Аж ось із дерева до них злетів птах завбільшки майже як дівчата.
– Капітан Ас до ваших послуг, – промовив він. На птахові був шолом льотчика з емблемою та написом «Повітряні мандрівки Аса». Він підняв одне крило, віддаючи честь.
– Це лелека! – прошепотіла Лілі до Джесс і теж привіталася.
З кав’ярні «Мухомор» вийшло двоє зайців. Один у піджаку офіціанта, друга у фартуху, з якого вона струшувала борошно.
– Раді з вами познайомитися, – озвався офіціант. – Ми пан та пані Довговусики.
За їхніми спинами стояло зайченя з бузковою стрічкою на шийці. Воно було таке маленьке, що, як здалося Лілі, з легкістю помістилося б на долоні.
– Я – Люсі Довговусик, – квапливо промовило зайченя. Ви такі високі. Скільки вам років? Ви теж живете в Лісі Дружби? Як…
Золотуня перервала її своїм веселим сміхом.
– Лілі та Джесс уперше в Лісі Дружби. Покажеш їм тут усе?
Люсі аж підстрибнула від щастя.
– Можна мені? Можна? – запитала вона в мами з татом.
– Авжеж, – відповіла пані Довговусик. – Не відставай від Золотуні й тримайся подалі від неприємностей.
Навколо вже зібралося багато тварин. Дівчата попрощалися.
– Бувайте! – клекотав капітан Ас. – І повертайтеся!
Дівчата обмінялися жвавими поглядами і в супроводі Золотуні і Люсі рушили крізь хащі. Повітря повнилося п’янким ароматом квітів, а на порослій мохом землі виблискували, немов малесенькі зорі, краплини роси.
– Золотуню, ти ж була раніше в «Лапці допомоги»? – запитала Лілі по дорозі. – Ми обидві тебе впізнали. Чому ти нас привела сюди?
– Ще малим кошеням я могла мандрувати з Лісу Дружби до вашого світу, – пояснила Золотуня. – Якось у вашому світі я поранила лапку, і одна чуйна пані принесла мене до вашої лікарні.
Золотуня розповіла Люсі, як Лілі та Джесс доглядали за нею, аж поки вона не одужала.
Очі Люсі світилися від захвату.
– О, який добрий вчинок! Я така щаслива, що ви завітали в наш Ліс Дружби, – сказало зайченя.
– Я ніколи вас не забувала, – вела далі Золотуня. – Я знала, що ви завжди прийдете мені на допомогу.
– Золотуню, у тебе неприємності? – запитала Джесс. – Що сталося?
– Гадаю, Ліс Дружби в небезпеці, – Золотуня стишила голос, щоб її не почула Люсі. – Кілька днів тому я йшла додому з повним ягід кошиком, коли бачу – за деревами стоїть висока жінка в плащі. Я вже збиралася привітатися, аж вона зупинилася й зірвала квітку. Красиві жовті пелюстки почорніли в її руках і враз перетворилися на попіл!
Лілі охнула:
– Ой лишенько! Хто вона така?
– Не знаю, – вусики Золотуні тремтіли. – Боюся, вона може нашкодити Лісові Дружби.
У Джесс по тілу пробігли мурашки. Вони цього не допустять!
– Не хвилюйся, Золотуню, – підбадьорила Джесс. – Якщо ця незнайомка замислила щось лихе, ми її зупинимо.
– Можеш на нас розраховувати! – додала Лілі.
– Дякую, – промовила Золотуня й узяла дівчат за руки. – Ось ми й дійшли! Ласкаво прошу до моєї господи!