– Бідолашна Моллі вже має бути там, – сказала Лілі. – Якщо вона натрапить на бабайок, то страшенно злякається.
Коли дівчата наблизилися до Благодатного дерева, то побачили, що його крона була кругла, як льодяник, і вивищувалася над рештою дерев.
Його листячко виблискувало на сонці, а на гіллі росли найрізноманітніші фрукти і горіхи. Були там і яблука з помаранчами, і малина, і полуниця, гостролисті ананаси та пухкенькі персики. Горіхи висіли посеред фруктів невеличкими осяйними кетягами.
– Ого-го! – вражено вигукнула Джесс. – Це просто неймовірно!
– А бабайки нищать його! – промовила Золотуня похмуро. – Погляньте-но!
Вона вказала на місце, де двоє бабайок якраз вилазили на найнижчі гілки. Один зривав фрукти й кидав додолу, тоді як другий смикав за гілку, що росла вище. З хрускотом вона відламалася. Бабайка вхопив зламану гілку і заходився збивати нею фрукти.
– О ні! – промовила ошелешена Лілі. – Що більше вони знищать, то менше їжі залишиться звірям. Ми повинні негайно зупинити бабайок!
Золотуня гукнула до Капітана Аса.
– Чи можете ви висадити нас так, щоб бабайки не побачили?
Ас скерував повітряну кулю за невеликий пагорб, рясно вкритий квітучими кущами. Він майже приземлив кулю і скинув донизу мотузяну драбинку.
Пасажири спустилися вниз на лісовий килим із трав.
– Дякуємо за подорож! – промовили дівчата, стишуючи голос, щоб бабайки не почули.
– Будь ласка, – прошепотів Капітан Ас і ще раз відсалютував. – Щасти, Золотуню! Щасти й вам, юні леді!
Лелека взяв у дзьоб мотузку й тихо полетів геть.
Золотуня провела дівчаток поза схилом, скрадаючись за деревами. Коли вони наблизилися до Благодатного дерева, Джесс помітила на землі кілька крихт. Вона придивилася пильніше, а потім тихо промовила:
– Моллі напевно десь тут! Сподіваюся, бабайки не помітили її!
– Добре б спочатку знайти Моллі, – прошепотіла Лілі.
Друзі визирали з-за стовбура дерева.
А Благодатне дерево трусилося від того, що бабайки дерлися вгору по його гіллі. Як і дівчатка, на зріст ті почвари були високі, але вбрані в пошарпаний брудний одяг. Їхня жорстка шерсть, заляпана сухою багнюкою, мала строкате забарвлення: брудно-зелене, вицвіле блакитне та огидне жовте. І тхнуло від них, немов від гнилої капусти. Бабайки були так заклопотані нищенням дерева, що й не помітили, як за ними спостерігають.
– Бу-га-га! Бу-га-га-га! – Мара сиділа на гілці й так реготала, що дівчатка бачили всі її брудні зуби. – Якщо бабайки позривати всі фрукти, – гиржала та, – вони стати брудні, роздушені і вкриті мурахами!
– Ги-ги! Ги-ги-ги! – радів Чад. – Грізельда бути щаслива, що бабайки нищити їжу для звірів.
Сопуха крутилася, розкидаючи навсібіч персики.
– Грізельда сміятися, коли бабайки казати їй про дурне мале мишеня, яке хотіти допомагати бабайкам!
Джесс та Лілі затамували дух. Вони ж, мабуть, говорять про Моллі!
Душок постукав себе в груди.
– Душок розумний, сказати їй принести для бабайок вода з водоспаду.
Мара так зареготала, що мало не бебехнулася з дерева додолу.
– Миша піти допомагати. Але вона ніколи цього не зробити! Бу-га-га! Бу-га-га-га!
Бабайки заулюлюкали та зістрибнули додолу. Вони бігали довкола стовбура Благодатного дерева, підкидаючи ногами розчавлені фрукти.
Джесс, Лілі та Золотуня пильно й стурбовано перезирнулися.
– Бідолашна Моллі, – промовила Лілі. – Вона ж просто хоче допомогти – хай навіть жахливим бабайкам. Зараз вона дуже далеко від дому. І зовсім сама!
– Ми хоча б знаємо, де її шукати, – сказала Джесс. – Та як нам пішки дістатися до Сяйливого водоспаду?
Золотуня попрямувала попід квітучими кущами.
– Сюди, дівчатка! Я знаю коротку дорогу!
Подружки рушили слідом за кицею.
– Як тільки ми врятуємо Моллі, – промовила Джесс, – придумаємо, як змусити бабайок припинити нищити Благодатне дерево.
– Але нам треба поспішати, – зауважила Лілі, – бо зовсім скоро у звірят зовсім не лишиться їжі!