Купіль для бабайок

Пан Веслохвіст жестом показав дівчаткам «клас!», після чого бобри скотили колоди, що підпирали гатку.

Гу-гу-у-ух!

Джесс і Лілі захоплено спостерігали, як шалений потік води, ринувши, змив усіх бабайок. Вусики Моллі посмикувалися від захвату.

Бабайки ревли й хапали ротом повітря, намагаючись утекти від водяної лавини. Вони перекидалися й розбризкували воду, з’їжджаючи вниз по слизьких скелях, намагаючись у паніці дістатися сухої землі.

Але коли вони нарешті опинилися на суші, то були шоковані: весь бруд та багно на їхньому тілі змилися, і різнокольорове хутро аж виблискувало.

– Бабайки мокре, – затремтіла Сопуха. – Чудова грязючка зникнути. Бабайки холодне.

– Р-р-р-р-р! – прогарчав Душок. – Бабайки треба бруднитися в грязючка.

Сопуха викрутила свою спідницю, з якої стікала вода, підвиваючи:

– Одяг Сопуха чисте і огидне.

Вона нагнулася й жахливо завила:

– Штанці Сопуха чисте!

Чад побіг до дерев.

– Бігти! Бабайки треба повертатися назад до палацу Грізельда і занурити в бруд.

– Гей-гей! – вигукнули дівчатка та їхні друзі-звірята. Моллі Шилохвостик пискнула і заплескала у свої маленькі лапки.

– Тепер бабайкам є чим зайнятися, – всміхнулася Золотуня. – Вони ще довго бруднитимуться, тож і про Благодатне дерево забудуть. А в мене є ідея, як ми можемо прибрати весь цей безлад, що вони вчинили.

*

Згодом усі звірята допомогли перенести ярмарок із Сонячної долини до місцинки довкола Благодатного дерева. Вуді Пухнастик та інші звірята засмутилися, побачивши, як багато фруктів та горіхів позривали бабайки з дерева.

– Не хвилюйтеся, – сказала Золотуня. – На дереві ще багато плодів. Та й фруктів і горіхів ще наросте!

Потім Золотуня розповіла про свій план.

– Ми можемо змінити всі ігри так, – сказала вона звірятам, – щоб кожен допоміг прибрати безлад, який зчинили бабайки, але при цьому й добре розважився.

– Авжеж! – промовила Джесс. – Наприклад, зігравши в кеглі кокосами, тими, що їх бабайки позривали з гілок і повсюди розкидали.

– А ще можна провести таку гру – хто збере найбільшу кількість почавлених фруктів, той і виграв! – підхопила Джесс.

Вуді та інші звірятка радісно всміхалися.

– Блискуча ідея! – тільки й чути було в натовпі.

– Дайте мені кілька зіфрутих псуктів… ой, тобто зіпсутих фруктів, – сказав пан Мудрун, прилаштовуючи свій монокль, – у мене є ідея…

Незабаром кожен розважався, як міг. Джесс і Лілі стежили за змаганням у зборі зіпсованих плодів, де Гаррі Колючка, скрутившись калачиком, качався довкола і збирав-наколював фрукти собі на голочки. Моллі та її дев’ятеро братиків і сестричок весело пищали, танцюючи в бульбашках, що з’являлися з бульбашкової машини пана Мудруна. Він закидав у машину розчавлені фрукти, щоб бульбашки виходили різнокольоровими. Вилітаючи, вони дуже смачно пахнули!

– Мені не вдалося принести яблучка, які потрібні були Вуді для його гри, – промовила Моллі до дівчаток, – але ж це значно веселіше!

І коли сонце вже сідало за обрій, усі розчавлені фрукти та горіхи було прибрано.

– Спасибі вам! – промовив Вуді до дівчаток та Золотуні, весело махаючи хвостиком. – Якби не ви, на дереві взагалі б нічого більше не росло.

Пан та пані Шилохвостики по черзі обійняли дівчаток.

– Ще раз дякуємо за те, що врятували нашу Моллі, – промовив пан Шилохвостик.

Лілі і Джесс попрощалися з Моллі та всіма своїми друзями, а тоді Золотуня відвела їх назад до чарівного дерева посеред лісу, щоб дівчатка могли повернутися додому. Вона доторкнулася лапкою до стовбура, і дверцята відчинилися.

– Я така рада, що ви сьогодні були тут і зупинили Грізельду! – промовила золотава киця.

– І ми раді! – озвалася Лілі. – Гадаєш, відьма знову захоче колись позбутися всіх тваринок?

– Впевнена, що так, – промовила Золотуня, – але коли вона повернеться, я звернуся до вас.

Дівчата обійняли кішку.

– До зустрічі! – сказала Джесс.

– Навряд чи довго її доведеться чекати! – зауважила Золотуня.

Дівчатка ввійшли у двері назустріч золотавому сяйву, що освітлювало все всередині. За хвилину вони були вже на Ясній луці.

– Ого-го! – промовила Лілі, потираючи очі.

– Це була неймовірна пригода. Я така рада, що ми знайшли Моллі.

– І врятували Благодатне дерево, – промовила Джесс, усміхаючись.

Вони пострибали з каменя на камінь.

– Ходімо до твого дому й перевіримо, чи впіймалась ота інша маленька мишка, – сказала Лілі, й собі усміхаючись.

Проте коли подружки запитали пана Форестера, чи перевіряв він пастку, той щиро подивувався.

– Авжеж, іще ні. Адже минуло лише десять хвилин.

Лілі і Джесс захихотіли. Вони геть забули, що час зупиняється, коли потрапляєш у Ліс Дружби.

– Я перевірю! – сказала Джесс.

Вона зазирнула до кухонної шафки.

– Лілі, маленькі дверцята пастки зачинилися!

– Мишка має бути всередині! – промовила Лілі.

Джесс узяла в руки пастку й відчула, що там щось ворушиться.

– Випустімо її на волю, – сказала вона. Джесс обережно винесла пастку до дерев у кінці саду й поставила додолу. Лілі підняла дверцята.

За кілька секунд з’явився крихітний носик, і назовні поволеньки виповзла маленька коричнева мишка. Вона подріботіла по траві до віддаленого дерева – ліщини і, зупинившись, стала гризти маленького горішка, що впав додолу.

Лілі та Джесс усміхнулися.

– Мабуть, лісові горішки – найкращі їхні ласощі, – промовила Джесс.

Лілі засміялася.

– Достоту, як Моллі Шилохвостик!

Кінець ІІ частини