Пан Веслохвіст жестом показав дівчаткам «клас!», після чого бобри скотили колоди, що підпирали гатку.
Гу-гу-у-ух!
Джесс і Лілі захоплено спостерігали, як шалений потік води, ринувши, змив усіх бабайок. Вусики Моллі посмикувалися від захвату.
Бабайки ревли й хапали ротом повітря, намагаючись утекти від водяної лавини. Вони перекидалися й розбризкували воду, з’їжджаючи вниз по слизьких скелях, намагаючись у паніці дістатися сухої землі.
Але коли вони нарешті опинилися на суші, то були шоковані: весь бруд та багно на їхньому тілі змилися, і різнокольорове хутро аж виблискувало.
– Бабайки мокре, – затремтіла Сопуха. – Чудова грязючка зникнути. Бабайки холодне.
– Р-р-р-р-р! – прогарчав Душок. – Бабайки треба бруднитися в грязючка.
Сопуха викрутила свою спідницю, з якої стікала вода, підвиваючи:
– Одяг Сопуха чисте і огидне.
Вона нагнулася й жахливо завила:
– Штанці Сопуха чисте!
Чад побіг до дерев.
– Бігти! Бабайки треба повертатися назад до палацу Грізельда і занурити в бруд.
– Гей-гей! – вигукнули дівчатка та їхні друзі-звірята. Моллі Шилохвостик пискнула і заплескала у свої маленькі лапки.
– Тепер бабайкам є чим зайнятися, – всміхнулася Золотуня. – Вони ще довго бруднитимуться, тож і про Благодатне дерево забудуть. А в мене є ідея, як ми можемо прибрати весь цей безлад, що вони вчинили.
*
Згодом усі звірята допомогли перенести ярмарок із Сонячної долини до місцинки довкола Благодатного дерева. Вуді Пухнастик та інші звірята засмутилися, побачивши, як багато фруктів та горіхів позривали бабайки з дерева.
– Не хвилюйтеся, – сказала Золотуня. – На дереві ще багато плодів. Та й фруктів і горіхів ще наросте!
Потім Золотуня розповіла про свій план.
– Ми можемо змінити всі ігри так, – сказала вона звірятам, – щоб кожен допоміг прибрати безлад, який зчинили бабайки, але при цьому й добре розважився.
– Авжеж! – промовила Джесс. – Наприклад, зігравши в кеглі кокосами, тими, що їх бабайки позривали з гілок і повсюди розкидали.
– А ще можна провести таку гру – хто збере найбільшу кількість почавлених фруктів, той і виграв! – підхопила Джесс.
Вуді та інші звірятка радісно всміхалися.
– Блискуча ідея! – тільки й чути було в натовпі.
– Дайте мені кілька зіфрутих псуктів… ой, тобто зіпсутих фруктів, – сказав пан Мудрун, прилаштовуючи свій монокль, – у мене є ідея…
Незабаром кожен розважався, як міг. Джесс і Лілі стежили за змаганням у зборі зіпсованих плодів, де Гаррі Колючка, скрутившись калачиком, качався довкола і збирав-наколював фрукти собі на голочки. Моллі та її дев’ятеро братиків і сестричок весело пищали, танцюючи в бульбашках, що з’являлися з бульбашкової машини пана Мудруна. Він закидав у машину розчавлені фрукти, щоб бульбашки виходили різнокольоровими. Вилітаючи, вони дуже смачно пахнули!
– Мені не вдалося принести яблучка, які потрібні були Вуді для його гри, – промовила Моллі до дівчаток, – але ж це значно веселіше!
І коли сонце вже сідало за обрій, усі розчавлені фрукти та горіхи було прибрано.
– Спасибі вам! – промовив Вуді до дівчаток та Золотуні, весело махаючи хвостиком. – Якби не ви, на дереві взагалі б нічого більше не росло.
Пан та пані Шилохвостики по черзі обійняли дівчаток.
– Ще раз дякуємо за те, що врятували нашу Моллі, – промовив пан Шилохвостик.
Лілі і Джесс попрощалися з Моллі та всіма своїми друзями, а тоді Золотуня відвела їх назад до чарівного дерева посеред лісу, щоб дівчатка могли повернутися додому. Вона доторкнулася лапкою до стовбура, і дверцята відчинилися.
– Я така рада, що ви сьогодні були тут і зупинили Грізельду! – промовила золотава киця.
– І ми раді! – озвалася Лілі. – Гадаєш, відьма знову захоче колись позбутися всіх тваринок?
– Впевнена, що так, – промовила Золотуня, – але коли вона повернеться, я звернуся до вас.
Дівчата обійняли кішку.
– До зустрічі! – сказала Джесс.
– Навряд чи довго її доведеться чекати! – зауважила Золотуня.
Дівчатка ввійшли у двері назустріч золотавому сяйву, що освітлювало все всередині. За хвилину вони були вже на Ясній луці.
– Ого-го! – промовила Лілі, потираючи очі.
– Це була неймовірна пригода. Я така рада, що ми знайшли Моллі.
– І врятували Благодатне дерево, – промовила Джесс, усміхаючись.
Вони пострибали з каменя на камінь.
– Ходімо до твого дому й перевіримо, чи впіймалась ота інша маленька мишка, – сказала Лілі, й собі усміхаючись.
Проте коли подружки запитали пана Форестера, чи перевіряв він пастку, той щиро подивувався.
– Авжеж, іще ні. Адже минуло лише десять хвилин.
Лілі і Джесс захихотіли. Вони геть забули, що час зупиняється, коли потрапляєш у Ліс Дружби.
– Я перевірю! – сказала Джесс.
Вона зазирнула до кухонної шафки.
– Лілі, маленькі дверцята пастки зачинилися!
– Мишка має бути всередині! – промовила Лілі.
Джесс узяла в руки пастку й відчула, що там щось ворушиться.
– Випустімо її на волю, – сказала вона. Джесс обережно винесла пастку до дерев у кінці саду й поставила додолу. Лілі підняла дверцята.
За кілька секунд з’явився крихітний носик, і назовні поволеньки виповзла маленька коричнева мишка. Вона подріботіла по траві до віддаленого дерева – ліщини і, зупинившись, стала гризти маленького горішка, що впав додолу.
Лілі та Джесс усміхнулися.
– Мабуть, лісові горішки – найкращі їхні ласощі, – промовила Джесс.
Лілі засміялася.
– Достоту, як Моллі Шилохвостик!
Кінець ІІ частини