Вередливі та уперті діти доставляють немало клопоту батькам і вихователям, і частенько вони вже не знають, що робити з такою дитиною. Бувають скарги тільки на примхливість дитини, а бувають і тільки на упертість. Хоча в багатьох випадках відзначаються і упертість і капризи в однієї і тієї ж дитини. Найчастіше, упертість проявляється на третьому році життя дитини, надалі поведінка може нормалізуватися. Примхливість, як правило, починає проявлятися пізніше, після того, як дитині виповнюється 4 роки.
Чому дитина стала вередливою і упертою?
І капризи, і упертість свідчать про проблеми соціальної адаптації. І це переростає в упертість у сильніших дітей і в капризи в слабкіших. Давайте розберемося, чому діти стають вередливими.
Причинами виникнення в дітей таких рис можуть бути не лише характер самої дитини і тип її нервової системи. Велику роль у цьому грає і поведінка інших членів сім’ї, головним чином, батьків. А коли дитина піде в ясла або дитячий садок, то, також і поведінка вихователів у садку.
Дитина капризує, коли її намагаються підпорядкувати собі
Як свідчать дослідження психологів, на вередливих дітей скаржаться, переважно, ті діти, які намагаються досягнути беззастережного підпорядкування дитини. При цьому відмову дитини коритися вони розцінюють як якийсь злий намір або протест і вважають, що повинні зламати її волю за будь-що.
Як і слід було чекати, це призводить до посилення сімейного конфлікту і закріплення упертості. Це може призвести до негативних наслідків. Сильна дитина може в якихось випадках «здобувати перемоги» в таких вимотуючих протистояннях і тоді вона може стати справжнісіньким сімейним диктатором, який не визнає жодного тиску над собою. Як правило, у таких дітей спостерігається агресія стосовно своїх однолітків, які в чомусь не згодні з ними. На щастя, такий поворот подій трапляється рідко. У переважній більшості випадків безпринципним батькам вдається зломити упертість дитини, а, заразом і розвиток її особистості. У результаті така дитина сором’язлива, сумна, і безініціативна.
Стосунки з батьками в таких дітей затьмарилися підпорядкованим становищем дитини. Любові і ніжності батьків, яка властива мамам і татам у щасливих сім’ях, така дитина не отримує, хоча дуже її потребує. Вона не може усвідомити тих «кращих спонукань», які рухають її батьками. Це і відбивається на подальшій її поведінці – вона невпевнена в собі, боїться колективу і не може знайти спільної мови з однолітками. Звичайно, майже усі такі діти освоюють загальноприйняті форми поведінки, і їх поведінка серед групи однолітків може ніяк не виділятися, але при індивідуальному спілкуванні вони виявляються боязкими і невпевненими в собі. Діти такого типу часто в садку і в школі не можуть знайти собі друзів, а якщо і знаходять, то потрапляють від них у повну психологічну залежність і повністю підкоряються ним, оскільки звикли завжди підкорятимуться своїм батькам.
Проблеми підліткового віку загострюють подібні спотворення в поведінці дітей. Юнак або дівчина, які дорослішають, починають активно чинити опір тим методам виховання дітей у сім’ї, які використовують їх батьки. І частенько відбувається це так активно, що не батько ні мати вже не можуть впоратися з капризами і упертістю дитини. Важкий період підліткового віку – це не що інше, як наслідок того утиску активності, самостійності і гідності дитини в дитинстві.
Уперше упертість і примхливість проявляється в зовсім маленьких дітей. Невипадково діти 1-3 років часто влаштовують істерики. Просто в цей період у дитини з’являються ознаки самостійності і наполегливості в досягненні своїх, нехай навіть простеньких бажань. І в їх здійсненні думка малюка може не співпасти з думкою батьків, і він намагається її відстояти. І одним із способів відстоювання і є упертість.
У багатьох випадках капризи і упертість у дітей з’являються в результаті зміни звичного способу життя, наприклад, зміна режиму дня, зміна обстановки, маса нових відчуттів і вражень, погане самопочуття. Щойно дитина повертається до звичного для неї перебігу речей, зникає і упертість.
Надмірно високі вимоги – часта причина капризів у дитини
Інша поширена причина капризів – це прагнення батьків виконати такі завдання, як привчити дитину до горщика, самостійно одягатися і т. ін. Ці поширені помилки властиві молодим мамам і татам, які не знають, в якому віці дитина може освоїти ці навички. При цьому такі батьки завжди посилаються на «авторитетні» джерела, які, нібито, стверджують, що дитина в рік повинна ходити на горщик, а в півтора самостійно їсти за допомогою ложки.
Наступна причина, через яку діти стають вередливими і упертими, – це зайва наполегливість батьків у спробі привчання дитини до порядку. Причому це, як правило, жорсткі батьки, в яких склалася тверда думка про те, що повинна уміти дитина і як їй треба поводитися. Такі батьки можуть бути самі дуже акуратними в усьому і вимагають того ж від своєї трирічної дитини. І якщо її поведінка йде врозріз з їх вимогами, то вони бачать у цьому якийсь злий намір з боку малюка. Такі мами можуть казати: «Нехай він бігає, тільки навіщо падати?» чи «Нехай грає в пісочниці, але навіщо бруднитися?» Зрозуміло, що для маленької дитини відповідати цим вимогам неможливо.
Невротична форма упертості в дітей
Існує ще одна форма упертості, найважча. Називається вона невротична і це найважча форма упертості. Майже завжди ця форма виникає при спробах батьків перетиснути дуже уперту дитину. І це може призвести до порушення розвитку мови в дитини в сім’ї і навіть до заїкань, а також до зниження апетиту, розладів сну і появи дитячих страхів.
Причини появи капризів і упертості в дітей одні й ті самі. Але чому одні діти уперті, а другі – вередливі? Як велося раніше, упертість – це риса сильних і енергійних дітей. Капризи ж властиві дітям слабкішим і більш залежним від батьків, яким потрібніший психологічний контакт з мамою. Як правило, такі діти розпещеніші і менш упевнені в собі, вони не можуть відстояти свою точку зору. Буває що це, дійсно, фізично слабкі діти, які часто хворіють. А бувають і такі діти, яких батьки без жодної основи вважають слабкими і в сім’ї вони перебувають на положенні найслабкішого її члена.
Безумовно, час від часу капризують усі діти. Це може відбуватися під час хвороби, фізичної або психічної перевтоми або в той період, коли дитина йде в дитячий садок або ясла, тобто в цей час істотно змінюється її звичний спосіб життя. Але при нормалізації обстановки дитина перестає капризувати. Якщо ж капризи міцно увійшли в неї до звички, то це погана ознака.
Автор: Валентина Стригун