Особливості виховання дітей у сім’ї
Усі хороші батьки бажають бачити своїх дітей порядними, розумними і гідними людьми. Щоб дитина виросла дійсно такою, якою хочуть бачити її батьки, не можна забувати про психічний розвиток дітей дошкільників. Які кроки варто робити батькам, щоб їх діти виросли такими, як бажають мама і тато?
Для психічного розвитку дитині потрібна любов
Одна з важливих складових – це любов до дитини. Можливо, це здасться дивним, адже усі або майже усі батьки люблять своїх дітей. Звичайно, так і є насправді. Тільки от любов до своїх дітей ми проявляємо, у більшості своїй, у ті моменти, коли вони нас чимось порадують. Тоді, звичайно, ми приходимо в захват і хвалимо дитину, не жаліючи слів і ласки.
Але, якщо узяти протилежну ситуацію, а саме, коли дитина щось накоїла або намагається відвернути нас, коли ми чимось зайняті? Як ми чинимо тоді? Не рідкість, коли мама дитини на третьому місяці життя каже: “Постійно кричить. Як же вона набридла”. Чи батько каже дитині на третьому році життя: “Хіба ти не бачиш, що дорослі розмовляють? Швидко вийди з кімнати”. При цьому і ця мама, і цей тато вважають себе абсолютно правими.
Але, давайте подивимося на цю ситуацію очима дитини. Що вона відчуває? Малюк може зробити висновок: “Зі мною сваряться, мене виганяють. Напевно, мене більше не люблять!”. Але дитині важливо відчувати любов мами і тата, навіть коли вони нею невдоволені. Для того, щоб досягнути взаєморозуміння з дитиною, необхідно багато часу. І терпіння. Наприклад, тато, який виганяв дитину з кімнати, міг спочатку запитати малюка, чому він прийшов, з’ясувати причину, через яку він втрутився в розмову дорослих. Після цього можна було запропонувати малюкові погуляти або пограти, поки тато не закінчить розмову.
Спостереження багатьох педагогів і психологів показують, що почуття постійної турботи і любові батьків допомагає дитині відчути себе захищеною і розкрити усі свої позитивний риси і таланти. Якщо ж дитина позбавлена такої підтримки, то вона може вирости озлобленою і замкнутою в собі.
Виходячи з цього, можна зрозуміти, що виховати почуття упевненості в дитині – важливий обов’язок подружжя в сім’ї. І виховувати це почуття необхідно з найпершого місяця життя дитини. З моменту появи на світ малюк повинен відчувати, що його люблять, що про нього піклуються і захищають. Фізичний догляд, звичайно, важливий, без нього не обійтися: переповити, покупати, нагодувати, зробити масаж. Але і про психічний розвиток дітей дошкільників не варто забувати. А розвиватися дитина починає з народження і дуже швидко.
У батьків немає турботи більшої, ніж турбота про дитину. Звичайно, ми не завжди здатні контролювати своє ставлення до дитини і свої емоції. Навіть якщо вона не є причиною нашого поганого настрою. Але дитина це сприймає на свою адресу. Вона може вважати, що наше обурення викликане її поведінкою.
Багато батьків не реагують на крики новонароджених. Вони просто переконані, що він поплаче і перестане. При цьому вони посилаються на якісь, нібито, авторитетні джерела. Зрозуміло, що загальних питань дати тут неможливо. Причин плачу в малюка може бути багато. Але все-таки, якщо дитина проситься на руки, не потрібно їй у цьому відмовляти постійно, посилаючись, нібито, на те, що якщо її носити на руках, то вона виросте розпещеною дитиною.
Але річ у тім, якщо не брати дитину на руки, не підходити до неї, коли вона плаче і не заспокоювати, коли вона капризує, то рано чи пізно вона заспокоїться, коли знесилить. Але з якої причини вона кричала, чому вона капризувала? Просто через шкідливість або дійсно потребувала допомоги? Якщо мама і тато дотримуються такої тактики, то не треба дивуватися, коли дитина в більш старшому віці відстороняється від батьків. Коли від неї чекають співчуття, але не отримують. Коли з дитиною намагаються поговорити про якісь проблеми, які її турбують, а вона відмовчується у відповідь.
Не будьте надмірно вимогливі до дошкільників, але і не потурайте їм в усьому
Тут потрібне прагнення батьків до “золотої середини”. Не можна потурати в усьому і виконувати усі вимоги дітей, але не можна і затискати в усьому і позбавляти самостійності. У тих батьків, які все роблять за малюка, не утруднюють його нічим і не дають можливості виявити якісь свої риси або щось зробити самостійно, він виросте інфантильним і безініціативним. А та дитина, яку тримають у суворості і постійній підвищеній вимогливості, виросте озлобленою і впертою.
Механізм озлоблення простий. Від дитини частенько вимагають беззаперечного виконання таких речей, які вона виконати не в змозі. Приміром, молода мама постійно обсмикує дитину на другому році життя, кажучи, щоб вона постояла з нею спокійно, поки вона спілкується з кимсь. І вона не хоче зрозуміти, що така крихітка не в змозі стояти спокійно і чогось чекати. Це просто неможливо. Будь-яка нормальна дитина в такому віці постійно в русі, вона постійно чимось зайнята, її постійно щось цікавить. Вона знайомиться з оточуючим світом і людьми, розвиваючись таким чином.
Наведу два приклади з життя. Дівчинка поливає квіти і випадково трохи води потрапило на підвіконня. І мама починає гніватися: “Тобі нічого не можна довірити. Усе потрібно робити самій”. При цьому мама забуває про те, що і сама частенько проливає воду і про те, що в дівчинки не було мети пролити воду. І пролила вона не навмисно, і сама розуміє це і без криків, і наступного разу старатиметься краще. Інший приклад – тато пропонує п’ятирічній дитині прочитати його газету. Природно, шрифт дрібний і текст не дитячий. Дитина запинається, починає соромитися. Тато злиться: “Скільки не учи тебе, толку немає. Марно чомусь тебе учити”.
Ось такі моменти і сприяють озлобленню дітей. Навіть якщо в дитини не проявиться злість стосовно батьків, вона з’явиться стосовно інших дітей. Усі приниження і образи, яким дитину піддають удома, дадуть про себе знати, вони не минуть безслідно. Вона стане доводити свої погляди і правила в колі своїх однолітків і вершитиме суд над тими, хто їй чимось не догодив.
Але так буває в пізнішому віці. А доки малюк маленький, він радіє вам. Посміхається, коли бачить маму і тата. Тягне ручки до вас, щоб побути ближче і відчути тепло. Чекає від вас підтримки і допомоги, якщо впав і ударився. Любить гуляти з вами на вулиці. Не нищить у дитині її доброту, не ростіть її озлобленою на себе і на весь світ. Адже психічний розвиток дітей дошкільників залежить тільки від нас, від батьків. Особистість дитини формується під впливом наших почуттів до неї і нашої поведінки, а не наших слів. Вона повинна відчувати нашу любов, турботу і готовність прийти на допомогу. І тоді вона обов’язково відповість взаємністю. Так вже закладено в людській природі – людина, навіть дитина, зважає тільки на тих, хто зважає на неї.
Автор: Наталя Дейнека