Як заохотити дитину?
Існують різні методи заохочення дітей і це неспроста. Без заохочення дитина не може нормально розвиватися. Навіть доросла людина із вже сформованою психікою не може обходитися без заохочень. Неспроста багато працедавців виплачують своїм сумлінним працівникам премії, нагороджують медалями і сувенірами і виражають усні і письмові подяки.
А в дитини ця потреба ще вища, але багато батьків не знають, як можна заохотити дитину. І їх методи виглядають дивно і викликають, м’яко кажучи, подив. Раніше вже йшла мова про покарання і заохочення дитини, а також про те, чи можна і чи треба карати дітей. А зараз ми детальніше поговоримо про їх заохочення.
Для чого треба заохочувати дітей?
Почнімо з того, що дитина з першого року життя усвідомлює, що вона живе в сім’ї. Вона починає розуміти, що в неї є батьки, часто в сім’ї є і старші діти. І молодша дитина в сім’ї розуміє, що вони набагато самостійніші, можуть і уміють значно більше, ніж вона. І, звичайно, дитина прагне «зайняти своє місце» в сім’ї і стати її «повноправним членом». Саме тому вона прагне заручитися схваленням і підтримкою батьків, а також старших дітей, якщо сім’я багатодітна.
Їх схвалення означає для неї визнання її навичок, здібностей і її самої. Якщо з їх боку немає схвалення і підтримки, то вона не почуває себе комфортно. Дитина стає агресивною і неслухняною. Її поведінка немов каже батькам: «Ви не визнаєте мене, а я не визнаю вас. І робитиму усе по-своєму».
Як не можна заохочувати дитину?
Не можна заохочувати дитину грошима. Винагорода батьками дітей за їх хорошу поведінку або хороше навчання або виконання якихось домашніх обов’язків завдає величезної шкоди розвитку їх особистості.
Якщо постійно нагороджувати дитину грошима, за виконання її обов’язків, які вона і так ЗОБОВ’ЯЗАНА виконувати, то вона перестане шанувати і ці обов’язки і вимоги батьків, якщо вони не підкріплені грошима. Виходить, дитину не можна ні про що попросити. Її можна тільки купити. Навряд чи хтось із батьків бажає такої «долі» для своєї дитини.
Насправді, чому дитина повинна отримувати винагороду за виконання домашніх обов’язків? Вона живе в цьому домі, користується зручностями і живиться. Діти мають бути рівноправними зі своїми батьками, зокрема і в питанні виконання сімейних обов’язків. Якщо ж діти не виконуватимуть те, що їм треба робити, то в них, навряд чи, розвинеться почуття відповідальності.
Далі наведемо діалог батька з дев’ятирічним Кирилом, що відбувався в одній із сімей після того, як дитина відмовилася сходити в магазин і купити хліба. Батько покликав сина і почав з ним розмову:
– Кирило, ти відмовляєшся сходити в магазин, чому?
– Я не хочу.
– Ну, гаразд. А хто має йти?
– Ти. Чи мама.
– Але мама прасує білизну, вона не може. А я ремонтую кран у ванній. Слухай, Кирило, ми ж одна сім’я, чи ні?
– Так, одна.
– А чи повинні батьки і діти в сім’ї допомагати один одному?
– Так, повинні.
– Я теж так вважаю. Дивися, я для сім’ї заробляю гроші, купую продукти в магазині, ремонтую, якщо щось зламається. Мама їсти нам приготувала, оселю красиво оформила сьогодні і речі зараз прасує тобі до школи. Розумієш, ми усі працюємо на благо сім’ї, усі приносимо користь, а не тільки користуємося усім, що є. Якщо людина не приносить користь оточенню, а тільки живе за їхній кошт, значить, вона нахлібник, і таких людей ніхто не любить. Ти хочеш бути нахлібником?
– Ні, не хочу. Тільки я маленький доки.
– Ти маленький, вірно. Тобто ти не зможеш заробляти гроші і сім’ю забезпечувати?
– Ні.
– Так, гаразд. А їсти приготувати і білизну попрасувати? Теж навряд чи. Ну, гаразд. Давай подивимося, що ти можеш зробити.
І далі батько з сином з’ясували, що Кирило може винести сміття, зможе купити молока і хліба і забрати молодшого брата із садка. І віднині ці дії стали обов’язками хлопчика, і він більше не відмовлявся їх виконувати. Наведений приклад показав, наскільки грамотно чоловік у цій сім’ї виконав свою роль батька у вихованні сина.
Але, слід зауважити, що діти мають бути повноправними учасниками на всіх напрямках життя сім’ї. Зокрема і у витрачанні грошей. Тому необхідно раз на тиждень або раз на дві тижні виділяти їм якусь суму грошей на особисті витрати. Але, при цьому, ці гроші ніяк не мають бути прив’язані до виконання дитиною її домашніх обов’язків або поведінки. Це не має бути заохоченням. Діти виконують свої обов’язки, бо повинні вносити свій вклад у сім’ю. А отримують трохи грошей на свої витрати, бо є членами цієї сім’ї.
Шкідливо заохочувати дитину не лише грошима, але і іграшками, солодощами чи іншими речами. Вони також формують у дитині залежність від нагороди за виконані прохання.
Як можна заохочувати дитину?
Заохочувати дитину можна і треба. Одне з найкращих заохочень – це похвала. Дитина шукає визнання від батьків і старших дітей. І заслужена, щира похвала здатна підвищити її самооцінку. При цьому, похвала має бути щира і «міра» похвали має бути співвимірна з результатом, якого досягла дитина. Якщо за те, що п’ятирічна дитина склала пірамідку, ви починаєте вихваляти її «досягнення» до небес, то вона відчує фальш і сприйме це не як похвалу, а як кепкування над собою.
Крім того, не треба хвалити дитину за звичайні, природні речі. Хвалити треба дійсно за щось менш важливіше і цікавіше. А якщо вона прийшла, помила руки і прибрала на місце одяг – навряд чи вартує її хвалити. Бо в такому разі, цінність від похвали зменшується і перестає бути значущою для дитини. Це звичайні речі і виконуються вони, що називається, «на автоматі». Але, про те, чи треба хвалити дитину і як це робити, ми поговоримо в окремій статті.
Далі, одним з видів заохочення є довіра до дитини, як не дивно. Проте, не всі батьки це знають і недооцінюють цей момент. У чому ж полягає довіра до дитини, про яку ми говоримо? Вона полягає в наданні дитині певної самостійності. Тобто треба довірити дитині виконання тих справ, які вона хоче виконати або дозволити дитині, щоб вона допомагала вам.
Щоб було зрозуміліше, про що йде мова, наведу декілька прикладів. Трирічна Надя, побачивши, що мама збирається поливати квіти, захотіла зробити це замість неї. Але мама м’яко, з посмішкою їй сказала: «Не треба, ти можеш розлити воду. Краще я сама. А ти краще йди, пограй». Надя сердито поглянула на матір, тупнула ніжкою і вийшла з кімнати.
Своєю негативною відповіддю мама показала дочці, що вона їй не довіряє. Хоч вона і вимовила це ласкаво, але все одно мама не довіряє дівчинці, тому що боїться, що вона розіллє молоко. Але допустимо, мама дозволила б дівчинці полити квіти. Що б сталося? Ну, розлила б вона трохи води, зате мама дозволила б дочці виявити самостійність і показала б, що вона їй довіряє. І для Наді це було б найкращим заохоченням.
Другий приклад. П’ятирічний Максим разом з мамою вийшов гуляти на дитячий майданчик. Спочатку він грав у пісочниці, а мама сиділа поруч. Потім Максим запитав: «Мамо, я покатаюся на гойдалках?» Мама відповіла: «Добре, тільки дай, я тебе сама посаджу, а то ти можеш ударитися». Коли мама його усадила на гойдалці, Максим сказав: «Мамо, давай, я сам розгойдаюся», але мама відповіла: «Ні, давай, я тебе гойдатиму, інакше ти можеш впасти». І Максим просто сидів на гойдалках, а мама його розгойдувала.
Незабаром це йому набридло, і він захотів прокотитися на гірці. Але мама і тут позбавляє його всякої самостійності: «Давай руку, я допоможу тобі забратися на неї. А то можеш впасти і ударитися». Прокотившись пару разів, хлопчик сказав, що втомився і пішов додому. У результаті, на прогулянці п’ятирічний малюк жодного разу не пробігся, не підстрибнув, не повеселився.
При цьому, сама ця жінка вважає, що свою роль матері у вихованні дитини вона виконує правильно. Адже дитина повернулася з прогулянки «живою і здоровою». І ніяк не зрозуміти мамі цього малюка, що зусилля мами запобігти його «травмам», насправді лише підкреслюють, що він слабкий і безпорадний. Але ж це не так. П’ятирічний малюк вже цілком самостійний, щоб під наглядом дорослих, але самому пограти на дитячому майданчику і поспілкуватися з однолітками. І якщо дати йому таку свободу, то це буде кращим заохоченням для дитини з боку матері.
Отже, більше довіри і самостійності дитині. Довіряйте дитині і підтримуйте її в будь-яких починах (якщо це не небезпечно для неї). Це один з потужних видів заохочення для неї, але майже усі батьки ним не користуються. І абсолютно даремно. Не бійтеся, що в дитини не вийде. Ваше завдання – постежити, допомогти, за необхідності і підтримати, якщо в неї не вийшло, сказавши: «Ну, нічого страшного. Ми з тобою ще раз спробуємо, і в тебе все вийде».
І для цього мамам і татам треба розвинути в собі почуття сміливості. Адже вони бояться більше, ніж їх маленькі діти. І абсолютно даремно. Цей батьківський страх заважає розвитку дитини. Батьки, відкиньте зайві, непотрібні побоювання і пам’ятайте, що щастя дітей і щастя в сім’ї – у ваших руках.
Автор: Наталя Дейнека