Народження другої дитини в сім’ї

Виховання двох дітей у сім’ї

При народженні другої дитини в сім’ї становище старшої дитини змінюється. Перша дитина в сім’ї була в центрі уваги батьків, але молодша забрала в неї майже усю увагу мами і тата. Далі мова піде про тонкощі і особливості виховання двох дітей у сім’ї.

Погодьтеся, у багатодітній сім’ї свої проблеми, пов’язані з вихованням дітей. Якщо дві дитини в сім’ї, то тут ситуація вже йде по-іншому. А якщо батьки виховують єдину дитину в сім’ї, то в такого виховання вже своя специфіка.

Особливості і складнощі виховання в сім’ї з двома дітьми

Які можуть бути особливості в сім’ї, в якій виховується дві дитини? Якщо це близнюки, то про них йшла мова в статті “Особливості виховання близнюків“. Але така ситуація зустрічається відносно рідко, тому що близнюки народжуються не так вже і часто.

Найчастіше в сім’ї двоє дітей різного віку. Про це велося в статті “Молодша дитина в сім’ї. Старша дитина ревнує до молодшої“. І зараз додатково торкнемося цієї теми. Спершу наведемо приклад реальної сім’ї з двома дітьми – десятирічним Дмитром і восьмирічним Артемом.

Мама доручила Дімі і Артему прибрати свої кімнати. Молодший, Артем, досить швидко з цим впорався, а старший, Діма, грав з іграшками і майже не намагався навести чистоту і порядок у квартирі. Артем прибіг до мами і сказав: “Мамо, я прибрався. А Діма ще ні, він сидить і грає”. Тоді мама сказала: “Артеме, ти в нас такий молодець, усе виконуєш, нас слухаєшся, і в тебе усе добре виходить. Поклич, будь ласка, Діму до мене”.

Артем прибігає до Діми і каже йому: “Я швидше тебе прибрався, мама мене похвалила, і вона кличе тебе. І тебе мама покарає, бо ти не встиг прибратися”. Тоді Діма ударив Артема, почалася бійка. На шум прибігла мама, розняла дітей, що б’ються, і насварила Діму за те, що б’є свого брата.

Ситуація досить поширена. Батьки, в яких 2 дитини в сім’ї, часто стають свідками подібних сімейних сварок між дітьми. Чому відбуваються такі ситуації? Напевно, що усі погодяться з тим, що діти усі різні. Хтось у чомусь талановитіший, хтось менш. Когось більше люблять, когось менше. Хтось старший, хтось молодший. Хтось сильніший, хтось слабкіший.

Відмінностей між дітьми і так багато. І вже через ці відмінності двом дітям буває важко ужитися один з одним. Але батьки, самі того не підозрюючи, роблять ці відмінності ще суттєвішими і, тим самим, вносять свій внесок у дитячі сварки і збільшують відчуженість між дітьми.

Дімі, якому і так було складно, тому що батьки його обділяли увагою після народження Артема, ставало образливо удвічі. Між дітьми розгорнулася боротьба за увагу батьків і за становище дітей у сім’ї. Артем слухався батьків і виконував їх прохання, за що дитина отримувала заохочення у вигляді ласки і схвалень.

Діма був обділений ласкою і турботою, і усе, що йому залишалося – це йти наперекір батькам, робити усе урозріз їх вимогам, щоб хоч якось дістати їх увагу, нехай навіть і негативну. Дитина стала вередливою і упертою, влаштовувала істерики, стала агресивною і билася з братом та іншими дітьми. Його за це карали, але він не змінював своєї поведінки. Тому що підсвідомо шукав батьківської уваги, оскільки потребував її, як і усі діти.

У наведеному прикладі молодший син Артем народився тямущою і кмітливою дитиною. Це відмічали батьки, хвалили його і ставили в приклад старшому Дімі. Мовляв, дивися, молодший за тебе, а вже набагато розумніший і слухняніший. Тим самим вони давали зрозуміти, самі того не бажаючи, що їх старший син нічого не уміє, ні з чим не може впоратися, а молодшому під силу усе. Через це Діма навіть не намагався стати “хорошим”.

І Діма підсвідомо мислив у такій ситуації наступним чином: “Навіщо мені бути хорошим, якщо це мені не під силу? Адже я нічого не умію. Хорошим може бути тільки Артем, а не я. Значить, я буду поганим, і батьки обов’язково це оцінять і звернуть на мене увагу”. І батьки, дійсно, звертають увагу: карають, сварять, забороняють. Але навіть така увага для дитини краща, ніж повне ігнорування.

Але далеко не завжди “провідну роль” у сім’ї може грати молодша дитина. Дуже часто саме старша дитина, через вік, грає роль лідера і головного помічника в сім’ї. І, тим самим, завойовує левову частку батьківської уваги. А молодша дитина перебуває в положенні “бридкого каченяти”.

Але суть одна, батьки переоцінюють досягнення однієї дитини і недооцінюють досягнення другої. Вони порівнюють вчинки і справи дітей і кращі з цих справ наводять у приклад іншій дитині. Звичайно, навряд чи батьки бажають зла своїй дитині. Вони хочуть, щоб у ній заграла гордість, і дитина стала тягнутися за своїм успішним братом чи сестрою і брати з них приклад. Але майже завжди це дає зворотний ефект.

Дитина сприймає усе по-іншому. Адже їй кажуть, що в неї нічого не вийшло, на відміну від брата. І, з часом, вона остаточно запевниться, що їй неможливо змагатися зі своїм успішним братом чи сестрою і дитина стане безініціативною, вередливою і безпорадною. Так дитячий сімейний конфлікт переростає в конфлікт між батьками і дитиною.

Звичайно, не завжди події відбуваються саме так. Дуже часто дві дитини в сім’ї ростуть дружними, разом грають, захищають і допомагають один одному. І підтримують тісний зв’язок, завівши власні сім’ї. Дуже багато що, якщо не усе, залежить саме від поведінки самих батьків.

Автор: Валентина Стригун