Виховання чотирьох дітей у сім’ї
Раніше вже велася мова про сім’ї з двома дітьми, а також про троє дітей у сім’ї і особливості таких сімей. Четверта дитина в сім’ї народжується набагато рідше, ніж третя, а, тим більше, друга дитина, але таких сімей досить багато. І не можна обійти їх стороною, оскільки в них особливості стосунків між дітьми можуть бути зовсім іншими.
Становище дітей у сім’ях з чотирма дітьми
Дуже часто буває так, що в сім’ях з чотирма дітьми найдружнішими виявляються друга і четверта дитина. Що, загалом, логічно. Коли йшла мова про троє дітей у сім’ї, то згадувався момент, як “негласного союзу” старшої і молодшої дитини в сім’ї проти середньої.
Так буває досить часто. І коли народжується четверта дитина, то друга ставиться до неї краще, ніж до інших дітей, природно, зближується з нею і починає дружити. У цьому немає нічого дивного, якщо врахувати ще той факт, що друге і четверті місця зазвичай найобразливіші не лише в спорті для спортсменів, але і в сім’ї для дітей.
Як можуть розвиватися стосунки серед чотирьох дітей у сім’ї?
Для того, щоб зрозуміти стосунки між дітьми, розповім, для прикладу, ситуацію, що сталася в одній реальній сім’ї.
Першою дитиною в сім’ї народилася Юля. Вона була тямущою, веселою і рухливою дитиною, легко здобувала нові навички і знання, любила грати з матір’ю і батьком. Батьки приділяли їй багато уваги, займалися з нею, часто спілкувалися з дитиною.
Але, коли Юлі виповнилися три роки, народилася друга дитина, Павло. Увага батьків перемкнулася здебільшого на нього. І Юля стала бачити в маленькому Павлові загрозу для свого становища в сім’ї. Тому Юля стала боротися за увагу батьків. Вона стала активно ним допомагати, робити те, що їй під силу. Дівчинка навіть стала сама доглядати за братом для того, щоб цього не зробили батьки і, тим самим, приділили б йому менше уваги.
Юля, будучи старшою дитиною, ревнувала до молодшого брата, коли батьки заохочували дитину за якесь досягнення. І починала проявляти активність, прагнучи повернути увагу матері і батька до неї. Вона бралася за будь-які справи і виконувала їх, прагнучи отримати похвалу. Поступово вона освоювала усе нові і нові навички, стаючи самостійною дівчинкою в багатьох відношеннях.
Юля сильно виділялася на тлі молодшого Павла. І він до двох років почав відчувати, що своєю активністю і успіхами його старша сестра привертає на себе увагу батьків, і став прагнути наслідувати її, прагнучи зробити те, що робить вона. Але різниця була велика. Природно, він не міг встигнути за сестрою і від цього сильно засмучувався. Свої невдачі на тлі успіхів сестри Павло важко переносив.
Це його дуже злило, він став вередливою і упертою дитиною. Часто плакав, прагнучи хоч таким чином привернути до себе увагу. Батьки, які майже ніколи не хвалили Павла, проте відгукувалися на його капризи і намагалися його утішити. Так поведінка хлопчика поступово закріплювалася, він став повільною і плаксивою дитиною. Адже відповідати сестрі він не міг, а капризами міг привернути хоч якусь увагу батьків.
Ще через два роки народилася маленька Катя, красива і тямуща дівчинка. І Юля, природно, побачила в ній нову загрозу для свого становища дитини-лідера в сім’ї. І Юля продовжила свою активну діяльність з участі в справах сім’ї, допомагала батькам, і це в неї виходило все краще і краще.
Коли Катя підросла, у неї стала складатися думка про свого брата і сестру. У Юлі вона бачила лідера, “загальновизнаного авторитета”, з яким радяться навіть батьки. Природно, вона тягнулася за нею, прагнучи зайняти своє місце в сім’ї. Юля грала з молодшою сестрою, навчала її, чому могла. І Катя багато чому від неї навчилася.
Але, що стосується сімейних обов’язків і допомоги батьків, то тут Юля усе робила сама, щоб ще підвищити свій “авторитет” в очах батьків і намагалася не допустити участі інших дітей у домашніх справах. І батьки вважали за краще звертатися до неї за допомогою, адже вона вже багато що знала і уміла, а не до повільного Павла і маленької Каті.
Якщо старша сестра була авторитетом для Каті, то в Павлові вона бачила “невдаху”. Адже насправді на тлі Юлі він виглядав набагато менш упевненим і самостійним. Павло відчував таку зневагу з боку Каті, між дітьми в сім’ї траплялися конфлікти і стосунки в нього з нею не склалися. Хлопчик вважав за краще грати з Юлею, підкоряючись їй в іграх.
Ще через три роки в сім’ї народилася четверта дитина, маленька Яна. Для самостійної і упевненої в собі Юлі вона вже не являла “загрози”. Юля була безперечним лідером серед дітей. Батьки часто просили її допомогти в догляді за новонародженою дитиною, і Юля відчувала гордість, що їй довіряють і просять допомогти. Старша сестра доглядала за Яною і допомагала їй, але не грала і не навчала нічому. Юля була набагато старша і не хотіла грати з дитиною, яка набагато молодша за неї.
Для Павла народження ще однієї сестри не стало особливою подією. І на ньому це ніяк не позначилося. На Катю народження молодшої сестри теж не справило сильного враження.
У цій сім’ї старша дочка стала упевненою і самостійною дівчиною, здатною самостійно вирішити багато завдань. Павло ріс плаксивим хлопчиком, вважаючи, що добитися уваги і щось отримати можна лише криком і плачем. Катя багато чому навчилася від Юлі, вона росла цілком щасливою і розумною дівчинкою, але безініціативною і особливо ні до чого не прагнула. На молодшу Яну батьки мало звертали уваги, і часу займатися з нею в них не було. І діти мало приділяли їй уваги. Тому вона росла безглуздою, хоча і чарівною дівчинкою.
Звичайно, такий сценарій розвитку подій далеко не завжди відбуватиметься в сім’ї де 4 дитини. Але навела в приклад цей сценарій досить показовий. І показує він як заняття з батьками впливають на розвиток дитини. Якщо батьки рівномірно розподілять свою увагу і обов’язки серед усіх дітей, залежно від їх віку, то не буде такого сильного перекосу в бік однієї дитини. Звичайно, це досить важкий шлях, але його пройти просто необхідно.
У даному прикладі батьки пішли легким шляхом. Вони навчили старшу дівчинку усім “премудрощам” і потім залучали її до допомоги по дому і до допомоги з догляду за іншими дітьми. У результаті тільки старша дівчинка виросла самостійною і упевненою в собі дитиною.
Який шлях вибрати – це, звичайно, у першу чергу вирішувати батькам. Але слід розуміти, якщо батьки прагнуть полегшити так чином собі життя, то тим самим вони ускладнять його своїм не надто самостійним дітям.
Автор: Наталя Дейнека