Конфлікти між батьками і дітьми

Конфлікти дорослих і дітей

Конфлікти між батьками і дітьми в сім’ї починаються вже наприкінці першого року життя дитини, а закінчуються… втім, вони можуть так і не закінчиться упродовж усього життя. Причин конфліктів дорослих і дітей може бути декілька, при цьому, чим старше дитина, тим складніше уникнути сімейних конфліктів з нею. Погодьтеся, що порозумітися з важким підлітком складніше, ніж з дитиною на третьому році життя.

Хто винен у сімейних конфліктах, батьки чи діти?

Хто винен, і що робити? Одвічні питання, які звучать найчастіше. Почнемо з першого питання. Хто ж винен у розпалюванні конфлікту між батьками і дітьми, представники старшого або молодшого покоління? Звичайно, багато батьків упевнені, що діти в них вередливі і уперті і скільки їх не учи, скільки їм не пояснюй, усе намагаються зробити по-своєму.

Не усе так просто, насправді. Давайте подумаємо. Якщо в сім’ї сталася сварка між подружжям, то хто ж винен? Винні обоє. Хоча, звичайно, кожен з подружжя вважає винуватою другу половину. Вони обоє праві і неправі, одночасно. Праві, бо вважають винуватою другу свою половинку. І неправі, бо вважають невинними самих себе в цьому конфлікті. Тут усе ясно в теорії, але важко на практиці – треба визнати винуватим не лише свого партнера, але і себе.

З батьками розібралися. Винні обоє. А як бути у випадку конфлікту дорослих і дітей? Конфліктують обоє, значить, теж винні обоє? Ні. У цьому випадку винні батьки. Але чому так? Зараз розберемося. Коли конфліктує між собою подружжя – то вони обоє дорослі люди, з рівними правами і обов’язками, у них однакова частка відповідальності.

У випадку ж конфлікту з дитиною, ситуація інша. По-перше, виховували дитину в сім’ї саме батьки, а зараз вона з ними вступила в опозицію. Тобто батьки пожинають плоди свого виховання. Можливо, вони багато що упустили, багато що проігнорували, багато що не захотіли зробити в стосунках з дитиною, а даремно. По-друге, у дорослої людини більше досвіду, у порівнянні з дитиною, на ній лежить більше відповідальності, зокрема і відповідальність за конфлікти зі своїми дітьми.

Як батькам вирішити конфлікт з дитиною?

Отже, ми розібралися чому на батьках лежить левова частка відповідальності за конфлікт з власною дитиною. І для успішного запобігання або вирішення конфлікту батькам необхідно це усвідомити. Інакше налагодити діалог не вийде. Звичайно, багато чого можна добитися суворістю і своїм впливом. З таким вольовим батьком (матір’ю) і сперечатися не захочеться. Але для цього треба бути послідовно строгим у своїх діях, але на це здатен далеко не кожен. Адже варто десь дати слабке місце і дитина це відчує і скористається цим.

Насправді легше відхилитися від сварки, ніж її вирішити. Якщо один з батьків (чи обоє) вступає в конфлікт з дитиною, то дитина вже перемогла, у певному роді. Тому що старший стає винним у цьому конфлікті, і про це вже йшла мова. На батьках відповідальності лежить значно більше, у тому числі і за конфлікт. А от якщо батьки відхиляться від конфлікту, не вступлять у нього, не підтримають у цьому дитину, то тоді відповідальність і наслідки цього ляжуть на дитину, тоді вона відчує це на собі. І далі наведу приклади, що показують, як батькам можна піти від конфлікту з дитиною.

Як відхилитися від конфлікту з дітьми?

Візьмемо для прикладу таку ситуацію в сім’ї: восьмирічна Таня ніяк не хотіла укладатися спати. Час вже був пізній, але дівчинка сиділа і малювала. На спроби мами її укласти вона відповідала, що хоче закінчити малюнок. Коли мама спробувала забрати в неї малюнок, дитина стала агресивною. Таня заплакала, закричала, що намалює малюнок і піде спати.

Нарешті, мама здалася. Вона сказала, щоб дівчинка скоріше закінчувала і лягала спати. Але Таня нікуди не квапилася, сиділа і неквапом малювала. У мами увірвався терпець, і вона спробувала забрати олівці і малюнок у дочки. Природно, дівчинка знову стала чинити опір.

У цій ситуації мамі треба було піти від конфлікту з дочкою. І наступного вечора жінка, разом з чоловіком, так і вчинили. Коли підходив вечір, то мама підійшла до дочки і сказала, що о дев’ятій годині вечора їй потрібно буде лягти спати, але перед цим викупатися у ванні. У половині дев’ятої вечора мама приготувала ванну, прийшла до Тані і сказала, що ванна готова. Дівчинка продовжувала грати, як ні в чому не бувало. Мама пішла в зал і, разом з чоловіком, стала дивитися телевізор.

Коли була 9-а година вечора, мати і батько зайшли до Тані в кімнату, поцілували її, побажали добраніч і віддалилися дивитися телевізор. “Але мамо, – запротестувала Таня, – я ще не купувалася у ванні”. Але батько і мати вдали, що не бачать її і продовжували дивитися телевізор. Тоді Таня забралася до мами на коліна і заплакала: “Мамо, я хочу викупатися”. Але її мама і тато наполегливо відмовлялися помічати дочку. “Колю, – звернулася Танина мама до свого чоловіка, – підемо на кухню, вип’ємо чаю”. Тоді Тані довелося злізти з колін своєї мами.

Батьки Тані віддалилися на кухню, як і раніше “не помічаючи” Тані. У результаті, Таня із сльозами уляглася сама в ліжко. У даному прикладі батьки виявили твердість і надали Тані самій нести відповідальність за свої вчинки. Вони відхилилися від конфлікту з дочкою і уся свобода дій, а, у той же час, і уся відповідальність, перейшли до Тані.

Другий приклад пов’язаний з трирічним Глібом, який прибіг на кухню до мами і пронизливим, ниючим голосом став просити в мами води. “Не люблю, коли ти ниєш”, – сказала мама, – попроси нормальним голосом. Гліб продовжував пронизливо голосити. Тоді мама пішла з кухні і сіла дивитися телевізор, залишаючи сина одного і не звертаючи на нього уваги.

Багато батьків терплять “ниття” своїх дітей, вважаючи, що воно мине з віком. Але немає нужди його терпіти. Завжди можна поставити дитину в таку ситуацію, в якій вона буде вимушена змінити власну поведінку. Спершу варто відмовитися виконувати прохання, зроблені дитиною, що ниє. І робити це постійно, контролюючи себе. Звичайно, знадобиться певний час і багато терпіння, але це обов’язково принесе результати.

Наступний приклад. Десятимісячна Маша просилася в дитячий манеж. Але щойно батьки пускали її туди, вона починала проситися назад. Тоді її витягували з манежу. Після цього вона знову починала проситися туди. Так могло тривати до безкінечності, поки мама не відмовила дочці і відмовилася витягувати її з манежу. Дитина влаштувала істерику, і мама не стала підтримувати її в конфлікті і намагатися утішити. Вона просто пішла з кімнати.

Через п’ять хвилин, коли мама заглянула в дитячу, Маша вже спокійно грала з м’ячиком. Як ми бачимо, навіть дитина в 10 місяців життя намагається нав’язати свою думку. Коли батьки ігнорують конфлікт і не підтримують у цьому дитину, то вони справляють на дітей сильне враження. Якщо батьки покидають “поле бою”, то дитина приходить у сильне замішання. І в таких випадках діти швидко змінюють свою поведінку і перестають проявляти своє роздратування, що стало некорисним у відсутності “аудиторії”.

Якщо не давати дитині домагатися свого криком і сльозами, то рано чи пізно вона почне намагатися зрозуміти існуючий стан речей. Дитина зрозуміє, що спроби нав’язати свою думку приводять лише до її самотності, і вона усвідомлює, що набагато простіше і ефективніше йти батькам назустріч.

Автор: Валентина Стригун