Чому дитина нічого не хоче їсти?
Усі без виключення батьки стикаються з ситуацією, коли їх діти відмовляються їсти. Такі випадки повторюються часто, і іноді ми не здогадуємося, чому дитина нічого не хоче їсти? Часто дитина влаштовує істерики, кричить, викидає ложку і відсовує тарілку з їжею і незрозуміло нам, що робити з вередливою і упертою дитиною? Хто з батьків не потрапляв у таку ситуацію?
Коли і чому дитина починає відмовлятися їсти?
Найчастіше, початок відмов від їжі припадає на другий рік життя дитини і обумовлений не захворюванням і не проявом упертості. Це обумовлено фізіологією малюка. У другий рік триває бурхливий розвиток дитини, але такого росту, як у перший рік, вже немає. Якщо за перший рік життя дитина збільшує свою масу приблизно втричі (тобто на 200%), то за другий рік збільшення по масі не буде таким стрімким і навряд чи перевищить декілька кілограмів.
Існує безліч причин, чому дитина не хоче їсти, але в даному випадку, зниження апетиту на рубежі першо-другого років життя обумовлене фізіологічно. Природні механізми самі прагнуть захистити дитину від зайвої їжі: раз немає такого бурхливого збільшення у вазі, то і немає необхідності в такій кількості калорій.
Крім того, дитина дорослішає, починає повзати, а потім ходити. Самостійно пересуваючись, вона зайнята дослідженням навколишнього світу і ця потреба відсовує усі інші, у тому числі і їжу, на другий план.
Конфлікти в сім’ї знижують апетит дитини
Дуже сильно на стан дитини може впливати психологічна атмосфера, що панує в сім’ї, тобто росте вона в щасливій сім’ї, або, навпаки, нещасній. Якщо конфлікти в сім’ї відбуваються часто, стосунки між чоловіком і дружиною погані, то це сильно ударить по самопочуттю дитини. Конфлікти між батьками і дитиною теж сильно впливають на її емоційний стан. І немає нічого дивного, що апетит у неї знижується, адже дитина постійно перебуває в стресових ситуаціях.
Як батьки намагаються нагодувати дитину?
Для того, щоб нагодувати дитину, батьки намагаються йти на різні хитрощі. Перед дитиною можуть розігруватися цілі вистави з піснями, танцями, читанням книжок. Можуть початися умовляння і прохання, на кшталт: “Давай, ложечку за маму, ложечку за тата” і т. ін., включаючи усіх сусідів і родичів. Можуть піти в хід різні методи заохочення для дитини – обіцянки цукерок, тістечок, морозива та іншої “смакоти”, а також обіцянки нових іграшок.
Коли батьки зовсім зневіряться, а дитина по колишньому не хоче їсти, прибігають до радикального засобу: погрозам і покаранню з єдиною метою – нагодувати дитину. Але от чи треба це робити?
Чи треба карати дитину, якщо вона не хоче їсти?
Для того, щоб зрозуміти, чи треба карати дитину, якщо вона відмовляється їсти, необхідно зрозуміти причини її відмови, тоді і конфліктів між батьками і дітьми з цього приводу буде значно менше. Про ці причини вже йшлося вище і буде далі.
Дитина на другому році життя починає їсти менше, ніж на першому. Якби кількість споживаної дитиною їжі залишилася б на колишньому рівні, то дуже швидко це б призвело до надмірної ваги, а потім і до ожиріння. Розсудіть, бурхливого росту вже немає (не плутати з розвитком), а калорії поступають у колишньому об’ємі, куди їх подіти? Правильно, відкласти “про запас”.
Тому не варто карати, рівно, як і застосовувати інші “заходи”, про які велася мова, і які часто використовуються батьками. Цим самим ми йдемо проти фізіології дитини, якій вже не потрібна така кількість їжі.
Також слід менше звертати уваги на усі таблиці годування, оскільки розраховані вони на “середньостатистичну” дитину. Хоча в реальному житті немає нічого “середньостатистичного” і усі діти в тій або іншій мірі виходять з-під загальноприйнятих усереднених рамок.
Що кажуть дослідження педіатрів про відмову дітей від їжі
У 80-х роках минулого століття відомий американський педіатр Клара Дейвіс провела всесвітньо відомий експеримент з групою дітей, яким виповнився рік. Малюкам пропонувалося самостійно вибирати, що вони їстимуть. На їх вибір було представлено безліч різних продуктів харчування, якими можна годувати дітей у цьому віці.
Звісно, усі малюки вибрали різні продукти, адже смак у кожного свій. Але в кожного малюка його “набір” продуктів включав усе необхідне для росту і розвитку дитини в цьому віці. Кожен такий набір являвся, по суті, добре збалансованим харчуванням і включав м’ясні продукти, фрукти і овочі, молочні продукти, злакові культури.
Виходить, дитячий організм добре саморегулюється і сам здатен вибрати для себе усе, що йому потрібне, якщо надати йому цю можливість. Виходячи з цього, можливо, краще буде не просто наслідувати таблиці годування від букви до букви, а прислухатися, по можливості, до бажань дитини.
Автор: Оксана Волкова