Як бути з дитячою повільністю?
Батьків дуже повільної дитини неважко дізнатися, якщо побачити сцену її підйому і одягання або якщо подивитися, як батьки намагаються змусити таку дитину робити уроки. Постійні фрази батьків, на кшталт: «Давай швидше, поквапся!», «Що ти порпаєшся? Ми спізнюємося!» «До чого ж ти повільний! І в кого ж ти такий?» вказують на дитячу повільність.
При цьому нетерпіння дорослих зростає, їх голос звучить все голосніше і голосніше, але на повільну дитину не чинить майже жодного впливу. Вона тільки опускає голову і замикається в собі, діючи, при цьому, все повільніше і повільніше. Такі щоденні сцени негативно впливають на стосунки матері і дитини в сім’ї. Напруженість між ними зростає, і частішають сімейні конфлікти, причому пов’язані не лише з повільністю дитини, але і з іншими ситуаціями.
Причини повільності в дитини
Причини такого порушення поведінки в дітей обумовлені їх фізіологією, а не поганою рисою вдачі, як вважають багато тат і мами. Причини повільності в дітей такі ж, як і причини дитячої гіперактивності, про які йшла мова в попередній статті. Тому не потрібно розцінювати повільність як прояв капризів або упертості в дитини. І тому не треба намагатися викоренити цю особливість дитини, та це і не вийде. Як ви зможете викоренити частину фізіології малюка? Ви ж не намагаєтеся змінити колір очей або волосся в нього тільки тому, що інший колір вам здається вдалішим.
Коли такі діти йдуть у садок, то, як правило, доброзичливі по відношенню до інших дітей і поводяться дуже спокійно. Вони спокійно можуть грати одні. Великих і шумних компаній вони не люблять. Також вони не люблять спільних ігор і бояться брати участь у змаганнях. А на заняттях у садку або в школі намагаються залишитися в тіні і відповідати тільки в тому випадку, якщо перед ними відповіли вже декілька учнів. Але при цьому в них є власна думка і вони можуть її відстоювати.
З дітьми спілкуються добре, люблять допомагати іншим дітям. Але за ситуації, коли потрібно швидке ухвалення рішення і швидка дія, вони не можуть зорієнтуватися і перестають діяти, взагалі. На будь-яку критику або зауваження реагують так само.
Дитяча повільність часто дратує батьків
Якщо повільна дитина росте в сім’ї енергійних батьків, то ситуація ще більше може посилитися. Батьки стрімкі, швидкі і дитяча повільність для них, – як кістка в горлі. Їх страшенно дратує дитина і її довгий роздум над тими речами, які здаються для них елементарними. І, природно, вони намагаються перевиховати свою дитину. І починають вони з того, що намагаються влаштувати змагання з іншими дітьми з будь-якого приводу: хто швидше пообідає або хто раніше одягнеться удома, у гостях або в дитячому садку.
Такий метод дає зворотний ефект. Як вже говорилося, така дитина не любить змагань, не хоче в них брати участь. Тому в присутності батьків вони стають ще повільнішими і неповороткими, починають уникати товариства однолітків.
Повільним і задумливим дітям потрібно інша допомога. Їм потрібна ненав’язлива участь або співчуття, оскільки таке діти нерішучі і часто сумніваються у своїх рішеннях. Тому своєю поведінкою батьки повинні чітко показувати, що дитина усе робить правильно і в неї усе добре виходить.
Як боротися з повільністю в дитини?
Повільну дитину не варто підганяти, сварити за невірні дії і рішення, оскільки вона може відмовитися далі щось робити. Необхідно розуміти, що їх психофізичні особливості такі, що їм потрібен час для складання плану дій. Цим вони відрізняються від гіперактивних дітей, які починають діяти відразу, не маючи жодного плану в голові, оскільки не здатні логічно його скласти (про це велася мова в статті про гіперактивних дітей). Саме тому задумливим дітям потрібен певний час, щоб осмислити завдання, збудувати логічний ланцюжок дій і приступити до його виконання. При цьому можна зробити висновок, що такий підхід найбільш грамотний і досконалий і він свідчить про розвиненіше мислення дитини, ніж вважають її батьки.
Візьмемо приклад: перед дитиною стоїть завдання визначити, яка з двох ліній (пряма або зигзагоподібна) довша. При цьому дитині дається якийсь вимірювальний шаблон. Рухлива і непосидюча дитина повертить мірку в руках, подивиться на лінії і відразу ж скаже: «Пряма більша, це відразу видно». Але так здається тільки на перший погляд. А повільна дитина буде на лінії довго дивитися і мовчки про щось міркувати, не чіпаючи мірки. Потім, повільно і нерішуче вона прикладе мірку по разу до прямої і кривої ліній, ще подумає і, не вимірюючи лінії до кінця, зробить вірний висновок про те, що ламана лінія більша.
Дуже часто в батьків бракує часу і бажання чекати, поки їх дитина думає. Вони хочуть бачити конкретні дії із вирішення завдання і її бездіяльність їх дратує. І починають вимагати поетапне рішення від дитини. Звичайно, для більшості дітей – і звичайних, і гіперактивних, позаопераційний спосіб рішення завдань простіший і доступніший, тому він є переважаючим методом навчання і в школі і в садку. Але для цієї дитини такий метод є непідходящим.
Ці «тупі копухи» застосовують більш досконалий спосіб рішення завдань. Вони в думці прокладають увесь шлях до рішення задачі і тільки потім починають діяти. Тобто метою їх дії стає кінцевий результат, а не проміжні. Тоді як інші діти вирішують задачу позаопераційно. Тобто їх дії якраз спрямовані на отримання проміжних результатів і тільки потім, через них, вони приходять до кінцевого результату.
Звичайно, повільні діти теж помиляються, попри те, що вибрали вірний шлях рішення. У цьому випадку їм потрібна допомога дорослого, при цьому обов’язково доросла людина повинна зв’язувати кожну свою дію з кінцевою метою.
Зрозуміло, робота з такими дітьми вимагає від батьків, вихователів і учителів немало терпіння. Повільних дітей доводиться стимулювати, щоб вони перейшли від мовчазного споглядання до практичних дій і результату. Слід пам’ятати, що навчання має відбуватися з урахуванням особливостей психічного розвитку таких дітей.
Автор: Наталя Дейнека