За кіску з болота

Іншим разом дорогу мені заступило болітце. Нехай тобі всячина! Спершу воно здалося мені мілкою баюрою, горобцеві по коліна. Я підострожив коня і вихором помчав уперед. Та пролітаючи над болотом, на півдорозі, я побачив, що воно завбільшки з море. Вже в повітрі я розвернув коня назад, щоб на березі краще розігнатися.

Одначе й наступного разу я погано розрахував. Здійнявши бризки, я по самісінький пояс ускочив у баговиння, аж виляски пішли. І далі – ні тпру ні ну! Поволеньки мене затягувало дедалі глибше в трясовину. Ось тобі й маєш! Я вже почав пускати бульки, ще трохи – і пропав би я ні за цапову душу! А ви б так і не почули правди про мої подальші пригоди.

Згадавши про притичину на болоті, коли качка вивела каченят у мене на голові, я вирішив довго не чекати. Бо, як то кажуть, і за соломинку вхопиться, хто топиться. Закасавши рукави, я вхопився за власну кіску й висмикнув з болота і себе, і конячину, як ту редьку з грядки.

Отак я не вдарив обличчям у болото. Бачите, як добре мати міцні м’язи!