Ти мене не чуєш!

Як бути, коли батьки не чують тебе і не зважають на твою думку? Стояти на своєму чи спробувати зрозуміти їхні аргументи?

– Мам, я просто не хочу бути гіршою за інших дівчат у класі! – вигукнула Надя і спересердя тупнула ногою.

Щойно вона посварилася з мамою. Посварилася через косметику, точніше, через те, що мама була категорично проти того, аби Надя нею користувалася. Дівчина й подумати не могла, що до цього дійде, адже вони з мамою завжди знаходили спільну мову. Їй було невтямки, чому маму так обурив макіяж, який Надя зробила цього ранку перед школою.

– Негайно вмийся! – твердо сказала вона, щойно глянувши на доньку.

– Мам, ти чого? – щиро здивувалася Надя. – Здається, мені ця помада личить… І тіні також…

– Личить, личить… – погодилася мама. – Але тобі ще рано всім цим користуватися. Тому швидко біжи до ванни, а то на уроки спізнишся!

– Але чому? – не йняла віри маминим словам Надя.

– Я ж сказала: тобі це не потрібно! – відрубала мама, а потім трохи лагідніше додала: – Ти й без косметики гарна, повір.

– Ага, «гарна»! – обурилася Надя. – Всі дівчата в класі вже давно малюються. Одна я – як біла ворона! Та я на цю помаду два місяці гроші збирала, а ти кажеш «умийся!» Не буду!

– Ну добре, – підібгала губи мама, ввечері поговоримо…

Увечері мама повернулася з роботи втомленою і Надя дуже сподівалася, що розмови сьогодні не буде. Вона тихо сиділа за своїм письмовим столом і вдавала, що старанно вчить хімію. Насправді ж дівчина автоматично виводила на папері довжелезні формули, думаючи про те, що вона скаже мамі, якщо та згадає про ранішню суперечку.

Після вечері, коли Надя вже збиралася непомітно вислизнути з кухні, мама попросила її помити посуд. Дівчина взялася до роботи, скоса поглядаючи в мамин бік. Вона мила тарілку за тарілкою, подумки перебираючи аргументи на захист косметики.

– Послухай, – врешті звернулася до неї мама, та чомусь затнулася і зробила довгу паузу.

– Це ти послухай мене, мам! – скористалася її мовчанкою Надя. – Мені подобається мій вигляд, коли трохи підмалююся. І я не бачу в цьому нічого поганого. Не розумію, чому це тебе так дратує…

– Просто я хочу, щоби ти дослухалася до моєї думки. Я вважаю, що користуватися косметикою у твоєму віці – це несмак. Ми ж завжди розуміли одна одну! Чому ти не хочеш мене почути?! – знервовано закінчила свою промову мама.

– Це ти не хочеш почути мене! – різко відповіла Надя. – Я ж тобі кажу, що в нашому класі вже всі дівчата малюються, а я не хочу бути гіршою за інших. А ще – з косметикою я й справді красивіша, що б ти мені не казала!

– Не виходить у нас розмови… – сумно зітхнула мама.

– Бо ти мене не чуєш! – скрикнула дівчина.

– Це ти мене не чуєш! – підвищила голос мама і, гнівно блиснувши очима, ображено вийшла з кухні.

Надя ж іще довго витирала чистий посуд і думала про те, чому мама не хоче почути і зрозуміти її.

Думка психолога

Ми часто плутаємо довірливі стосунки між матір’ю і донькою зі стосунками між подругами. Проте це різний тип стосунків і про це треба пам’ятати. Покликання мами – не лише добре розуміти свою дитину, а й виховати з неї гарну людину. Отже, один із обов’язків матері – бути відповідальною. Натомість ця відповідальність базується не на авторитарності (як, можливо, думає Надя), а на життєвому досвіді. І цей досвід підказує мамі, що дівчатам до певного віку не варто користуватися косметикою, яка лише приховує їхню природну красу, а особливо нею не слід зловживати, збираючись до школи. Саме це вона й намагалася сказати доньці, але та, на жаль, до неї не дослухалася. Тож, якщо Надя хоче, щоб мама її чула, їй самій треба вчитися слухати свою маму.