Братики-сестрички, або «Невдячний егоїст»

Бавити молодшу сестричку або братика – почесна місія чи нудний обов’язок? І як довести батькам, що тобі також потрібен час на відпочинок і спілкування з друзями?

Ярко сидів на паркані і бавився м’ячем. Уже двадцять хвилин чекав свого товариша, щоби піти пограти у футбол, адже нарешті випогодилося, поле підсохло і так хотілося поганяти того м’яча з друзями на свіжому весняному повітрі. Нарешті з під’їзду вийшов Алекс, але не сам… Та й був то вже не Алекс, а просто Сяня, як називала його маленька сестричка, яка сиділа на руках у хлопця і крутилася, на всі лади виспівуючи те своє Ся-ня-а-а.

Ярко зітхнув:

– Що, дружбане, знову припахали?

– Ага…

– Ну то я пішов, зіграємо якось іншим разом, – і Ярко подався до стадіону сам.

А розчарований Алекс, тобто Сяня, залишився у дворі бавити маля. Він відчував, як у ньому закипає злість. І справа не в тому, що хлопець не любив свою сестричку чи не хотів із нею гратися.

Взагалі-то він довго чекав на сестричку або братика, і коли з’явилася Мирослава, хлопець дуже радів. Адже вона була схожа на янголятко і вміла так заливисто сміятися… Але радощі його скоро минули. До того що сестричка виявилася голосистою, як сирена і хлопець майже ніколи не висипався, ще й батьки почали якось по-іншому ставитися до нього. Наче він перестав бути їхньою дитиною, а перетворився на безкоштовну няньку.

– Ну ти ж старший брат, іди забав Миросю! – говорив батько.

– Ми з татом зайняті, так багато роботи, посидиш із малою після школи, – повторювала мама.

– Чому ти не хочеш погратися годинку зі сестричкою?! – дорікали Алексові. А коли Мирослава почала говорити і найменувала себе «Мися», а брата – «Сяня», відтоді вся родина, всі численні тітоньки тільки так їх і називали, розчулено сюсюкаючи.

І сьогодні, коли підліток вважав, що виконав усі обов’язки і вже подумки ганяв м’яча з хлопцями, мама знову доручила йому бавити малу.

– Але ж я хотів піти погуляти! – пробував викрутитися Алекс, а мама радісно тицьнула йому дитину на руки:

– О чудово, от і погуляєш зі сестричкою…

А тепер Алекс укотре розчаровано дивився вслід Яркові, поки сестричка захоплено тягла його за вуха, і починав злитися на весь світ, а його думки металися від «скільки це ще триватиме?» до «я – невдячний егоїст, це ж моя рідна сестра»…

А поки вони вдвох ось так гуляли подвір’ям, бабці на лавочках захоплено перешіптувалися:

– Лише подивіться, як це мило! Який гарний хлопчик бавиться зі сестричкою!

Думка психолога

Алекс має грати в м’яча разом з іншими хлопцями. Це не егоїзм, не відсутність любові до сестрички – це звичайне життя звичайного підлітка.

Батьки справді часом бувають дуже заклопотані найрізноманітнішими справами і потребують допомоги. Проте вони повинні пам’ятати, що виховання і догляд дитини – це насамперед, їхня відповідальність. Старша дитина може і мусить допомагати, але вона не повинна перетворитися на безкоштовну няньку, як у випадку з Алексом. І вже точно батькам не слід забувати, що старші діти – це передусім також діти. Вони мають право на своє повноцінне дитинство – на батьківську підтримку, розуміння, підліткові розваги, друзів тощо.

Допомагати справді потрібно, як і любити своїх братиків-сестричок. Але підліткам варто домовлятися з батьками про відповідний час для цієї допомоги та час, коли вони зможуть належати тільки собі.