Гірка правда чи солодка брехня?

Інколи так хочеться, щоб у твоєму житті все було ідеально. Хочеться бути розумним, красивим, успішним… бодай на словах. Але що робити, коли все складається не так, як ми хотіли?

– Привіт! Ну що?

У відповідь на Гальчине привітання Вероніка тільки міцніше стиснула губи і відвернулася, щоби не розплакатися.

– Все з тобою ясно. Але, Ніко, скільки ти себе ще мучитимеш? Розкажи – та й по всьому! Це як пластир зривати.

Галька продовжувала щебетати, втішаючи товаришку:

– Ну чого ти? І сама ж казала, що все таємне рано чи пізно стає явним.

– Якби ж то було так просто, – знизала плечима Вероніка.

Виявляється, дівчина вже більше тижня приховувала від батьків погану оцінку, яку ненароком схопила на контрольному тесті з алгебри. Спочатку просто «на автоматі» сказала, що отримала хорошу. Це було так легко і так хотілося, щобцебулареальність, щобїїпохвалили, а не кричали… А потім усе так завертілося, до вигаданої оцінки додалася ціла вигадана історія і щораз важче ставало признатися.

Дівчата прогулювалися невеликим сквериком поблизу їхньої багатоповерхівки. Нарешті сіли на облуплену лавочку. Галя жваво розповідала:

– От знаєш, моїм старим узагалі байдуже до тих оцінок, хіба що класна керівничка почне викликати до школи…

Тут Ніку нарешті прорвало:

– Ти моїх батьків не знаєш! От минулого разу, коли я отримала одиницю, то в мене на місяць забрали плеєр.

– Ага, а я пам’ятаю, – примирливо додала Галька, – як тобі наш улюблений серіал забороняли дивитися, а я тобі всі серії переповідала, – тут подружка спробувала відобразити одного з найпідступніших персонажів, на що Вероніка таки не втрималася і заусміхалася:

– Так, і в твоєму виконанні це було суперово! Але мені, Галю, вже все одно. Хай забирають і плеєр, і телефон. Я просто не знаю, як сказати батькам, що збрехала, щоб вони не почали кричати, а сприйняли це як каяття.

Я вже кілька разів збиралася розказати правду. Бо вже не знаю, куди дивитися, коли мама починає вихваляти «свою розумничку», а та «розумничка» тільки й уміє, що одиниці заробляти.

– Та чому ж тільки одиниці? – зауважила Галя, але Вероніка продовжувала, ніби не помічаючи цієї репліки.

– От щойно був такий момент, коли ти мені зателефонувала… Тільки я наважуся поговорити з батьками, як починаю уявляти, що буде далі: ці всі крики, заборони, розчарування. І мене ніби заморожує, – дівчина зітхнула…

Думка психолога

Складається враження, що у Вероніки не така вже й проста ситуація. Дивним у цій історії є не так те, що вона обманула своїх батьків, а те, що вони створили таку атмосферу вдома, коли дівчині страшно сказати правду. Їй треба запитати себе, навіщо вона вчиться. Щоби отримати знання чи через страх перед тим, що батьки накричать на неї чи заберуть плеєр? Якщо це можливо, то Вероніці треба відверто поговорити з батьками про їхні стосунки. Якщо ж така розмова наразі неможлива, то я певен, що дівчина має гарну подругу, яка зуміє підтримати її в цей скрутний час. Проте сказати правду все одно треба. Вероніка і сама це розуміє. І, зрештою, ніхто не знає, як складуться обставини: можливо, батьки зуміють збагнути причини, чому їхня донька збрехала. А відтак зможуть змінити своє ставлення і до її поганої оцінки, і до факту обману.