«Будь чемною дівчинкою!»

Ти змінюєшся і хочеш довести собі й цілому світу, що став іншим. Твої спроби це зробити можуть бути більш чи менш вдалими. Та що ж робити, якщо рідні не розуміють, що з тобою зараз відбувається?

Звісно, Христя бачила, що бабуся дуже нервується. Старенька ніяк не могла вмоститися на зручному диванчику в передпокої приватної клініки, куди й прийшла зі своєю непокірною онукою. Вони терпляче чекали, коли їх запросять до кабінету психолога, на прийом до якого записалися заздалегідь.

Христя також відчувала напругу, але намагалася вдавати, що їй до всього байдуже. Ще торік дівчина майже нічим не відрізнялася від своїх однокласниць: радо їздила на шопінг до великого торговельного центру з найкращою подругою Аліною, потай від бабусі експериментувала з косметикою, охоче гортала глянцеві журнали…

А потім… А потім вона закохалася. Та ВІН зовсім не помічав чемну дівчинку Христю. І тоді біль та образа на НЬОГО й на цілий світ – такий жорстокий і несправедливий – змусили її змінитися. Принаймні зовні. Христина створила собі новий образ, в якому все кричало про її інакшість, все бунтувало проти правил і шаблонів. Навіть сюди, на консультацію до психолога, вона прийшла в старих потертих джинсах і зношених кросівках, червоній сорочці та чорній курточці з несиметричною довжиною рукавів, яку прикрашали якісь ланцюжки й заклепки. Світлі кучері дівчина недбало запхала під червоно-чорну бандану, а губи намалювала майже чорною помадою. Їхній колір дуже контрастував із вибіленою шкірою обличчя.

– Жах! – тільки й сказала бабуся, глянувши на онучку, коли вони вже виходили з дому. – Хоча б до лікаря пристойно вдягнулася!

– Ба, психолог – не лікар. І взагалі це ти мене до нього потягнула…

– Потягнула, бо так треба, може, він тебе від цього всього вилікує!

– Від чого? Як ти не розумієш – зі мною все гаразд, просто зараз я хочу бути саме такою!

– Та на тебе люди на вулиці озираються, а ти кажеш «все гаразд»! Христю, дитинко, не муч мене, будь чемною дівчинкою…

У глибині душі Христі й справді було трошки шкода бабусю. Та вона точно знала, що не зможе знову стати «чемною дівчинкою». Христині страшенно бракувало мами, яка ніяк не наважувалася повернутися зі заробітків додому. Їй бракувало справжніх друзів, які не хихотіли б за спиною, перемиваючи всі кісточки. Бракувало сміливості й упевненості в собі. А ще Христі дуже не вистачало розуміння найріднішої людини, що була з нею поряд – люблячої й турботливої бабусі. Їй дуже хотілося поговорити з нею щиро і відверто, розповісти про всі свої страхи й розчарування, але… Але вона не наважувалася.

«І що я маю з тим усім тепер робити?» – думала дівчина, сумно дивлячись на бабусю, яка сиділа зовсім поруч, а, здавалося, була десь дуже-дуже далеко…

Думки психолога

Коли всередині щось дуже болить, ми хочемо це якось висловити, хочемо, щоб інші це побачили, щоб розділили цей біль разом із нами. Експерименти з творенням «нового образу» типові для підлітків, але що криється за ними? Думаю, відповідь на це запитання можна знайти в історії Христі: невзаємна любов, брак присутності мами, перешіптування оточення, бажання бабусі, щоби внучка була «чемною дівчинкою». Захистом від цього стає нетиповий одяг, стиль, поведінка. Христя сама дає відповідь, що їй потрібно насправді – щира розмова з бабусею, щоб її розуміли і приймали. А одяг – це лише спосіб привернути увагу до своїх проблем, неусвідомлений спосіб, крик маленької душі про те, що їй самотньо. До слова, експерименти з одягом і стилем інколи також говорять про пошук себе в цьому великому світі й у підлітковому віці часто є захистом від буденності, незрозумілості, неприйняття. Інколи це справді корисно, бо в новому образі підліток почувається більш захищеним. Тому рідним не слід цього аж так боятися, а радше треба поговорити про те, чому він вдається до таких змін свого образу.