Хто головний?

Стосунки між братами-сестрами не завжди легкі і безхмарні. Не раз ситуація загострюється ще й тоді, коли починають з’ясовувати, хто ж головний. Як відповісти на це запитання й уникнути конфліктів?

– Ні, це просто нестерпно! – Ігор спересердя жбурнув на стіл підручник і стиснув кулаки.

Хвилину він сидів мовчки, намагаючись опанувати себе, а потім на повний голос гукнув:

– Назаре!

Назар, що саме в цей час дивився в сусідній кімнаті телевізор, лише додав гучності. Невеличку квартиру наповнили звуки пострілів і несамовиті крики підступних терористів.

– Я тебе зараз приб’ю! – увірвався до кімнати Ігор. – Ти навіщо звук на повну котушку врубав, га?!

– А хіба я тобі заважаю? – невинно поцікавився в старшого брата Назар.

– Звісно, заважаєш! Я через цей дурнуватий фільм жодного слова в книжці не розумію, а в мене завтра контрольна! – випалив Ігор.

– Ну то йди і вчися, я ж тебе не змушую зі мною кіно дивитися… – щиро обурився Назар.

– Яке там «вчися»?! Я вже півгодини прошу тебе стишити звук, а ти його додаєш та й додаєш!

– Неправда!

– Зізнайся – ти ж це навмисне робиш? – примружився Ігор. – Бо я тобі вчора заборонив на моєму компі нову гру встановити, еге ж?

– Ні, нічого я не навмисне! І до того ж, комп не твій! – скочив на рівні ноги Назар.

– А чий? Його ж мені на день народження подарували.

– Так, але тато сказав, що я також можу ним користуватися! – не вгавав хлопець.

– «Користуватися…» – передражнив молодшого брата Ігор. – Не доріс ти ще до того, щоби ним користуватися! – переможно додав, із задоволенням спостерігаючи, як червоніє Назарове обличчя.

– Та я ж від тебе лише на два роки молодший, а ти тут справжнього боса вдаєш! – тремтячим голосом промовив Назар.

– Не белькочи, малявко! Я старший, а отже, я – головний! – сказав Ігор зі щасливою посмішкою на обличчі.

Він узяв до рук пульт і з тією ж щасливою посмішкою вимкнув телевізор.

– Опа! Оголошення: перегляд фільму на сьогодні завершено!

– Та ти… Та я… – від обурення Назар не міг промовити жодного слова.

– Що, мамі пожалієшся? – Ігор вдав, наче страшенно засмутився. – Ну так, тобі ж можна – ти в нас маленький…

Наступної миті Назар щосили вчепився в братову руку, намагаючись забрати пульт. Спалахнула гостра боротьба, а за кілька секунд предмет їхньої суперечки брязкнув об підлогу. На чорному корпусі пульта зміїлася нерівна тріщина. Хлопці відразу принишкли.

– Ну і хто за це відповідатиме? – тихо запитав Ігор. – Ти чи я?

– Мабуть, ми… – припустив Назар, уважно розглядаючи зловісну тріщину.

Думка психолога

Часто в сім’ях батьки несвідомо розподіляють ролі між старшими та молодшими дітьми, і так нав’язують їм певні моделі поведінки. Старші мають бути відповідальнішими, а молодші, наприклад, чутливішими до труднощів у сім’ї. Але правда також полягає в тому, що різниця у віці не повинна впливати на розподіл ролей за принципом «головний – підлеглий». Саме такий принцип і став підставою для того, щоб Ігор міг «привласнити» собі новий комп’ютер, а Назар – «підсилити» конфлікт гучним звуком телевізора.

Тож, братам важливо пам’ятати, що бути дорослішим – це передусім уміти зважати на потреби іншого. А цього, вочевидь, їм бракує. Такий тип конфліктів вирішують через усвідомлення позиції «ми», коли брати розуміють, що вдома їх є двоє, а отже, кожен мусить поважати другого.