За справедливість?

Що, на твою думку, означає «справедлива оцінка»? Та, яка відповідає твоїм знанням, чи та, що не нижча за оцінку друга?

– Галино Ярославівно! – пролунало за спиною Дмитра, і він неспішно обернувся.

– Так, Денисенко! Що там у тебе? – вчителька стомлено крізь скельця окулярів глянула на учнів.

Дмитро стиснув зуби. Він добре знав, як розгортатимуться події далі. Його друг і однокласник Сашко Денисенко розігрував цю виставу ледь не після кожної контрольної. Точніше саме того дня, коли вони отримували свої роботи й могли помилуватися заслуженими (чи не дуже) балами.

– Галино Ярославівно, а чому в Дмитра 10, а в мене 9? – звично посміхаючись, запитав у вчительки Сашко. – Я звіряв – у нас усе однаково! – з викликом у голосі додав він.

– І коли ж ти встиг звіритися з Дмитром? На контрольній? – поцікавилася Галина Ярославівна.

– Ні, що ви таке кажете! – вдавано обурився Сашко. – Ми після контрольної відповіді звіряли. Правда, Дмитре? – звернувся він до друга.

Хлопець насилу кивнув головою. Сашко знову радісно посміхнувся і, дивлячись на вчительку світлими очима, повторив своє запитання: «То чому в нього 10, а в мене 9?» Дмитро відчув, як сверблять його кулаки. Чомусь щоразу, коли Сашко вигукував оте своє «А чому?..», йому хотілося стерти з обличчя друга цю осяйну посмішку.

Дмитро допомагав Сашкові завжди. Вони з першого класу сиділи за однією партою, і вже тоді кмітливий Дмитрик встигав виконати і свої завдання, і завдання друга. Щоправда, у старшій школі доля у вигляді класної керівнички «розвела» хлопців по різних кутках класу, та Сашко завжди знаходив спосіб отримати допомогу Дмитра. От і минулої середи, коли вони писали контрольну з географії, він якось умовив Марту Грипченко, яка сиділа позаду Дмитра, помінятися з ним місцями. Галина Ярославівна не зауважила змін, і Сашко Денисенко з успіхом цим скористався.

Ні, Дмитрові не було шкода, що Сашко в нього списував. Натомість його страшенно дратувала звичка друга «вирівнювати» їхні результати, якщо раптом Дмитро отримував вищий бал. Тоді Сашко завжди апелював до вчителя і вперто доводив, що той помилився і мусить цю помилку негайно виправити. Нехай навіть коштом Дмитра, якому не раз унаслідок таких маніпуляцій занижували бал, який він отримав попередньо. Тоді Сашко зі сумним виразом обличчя знизував плечима і казав щось на кшталт: «Ну пробач, братане! Але це принаймні справедливо, еге ж?» От і зараз у пошуках такої справедливості він був готовий «боротися» за свою оцінку до перемоги.

– Ну то як, Галино Ярославівно? Можна ми з Дмитром підійдемо до вас після уроку? Мені оцінка байдуже, просто я за справедливість…

– Добре, підходьте, – зітхнула вчителька.

Сашко скромно схилився над підручником, а вже за мить штурхнув Дмитра в плечі і змовницьки йому посміхнувся.

Думка психолога

Те, що робить Сашко, називається просто – маніпуляція. Він не тільки користується прихильністю друга, а ще й підставляє його своїми «пошуками справедливості». Дивна позиція вчителів, які дозволяють такій маніпуляції відбуватися, адже справедливість у такому випадку можна легко знайти коло дошки.

Коли мова заходить про рівень знань, за який виставлено певну оцінку, то її справді завжди можна оскаржити і довести, що ти вартий вищого балу. Але робити це можна тільки за допомогою усних відповідей або переписавши контрольну.

Я розумію, що Дмитрові непросто «поставити на місце» свого друга. Та якщо вчителі не можуть захистити власні оцінювання, то в Дмитра залишається тільки два варіанти дій: або таки «стерти посмішку» з лиця свого друга – хай не кулаками, та відмовою в списуванні, або ж надалі чекати постійних зазіхань на «справедливість».