Як зрозуміти, що для тебе по-справжньому важливе? Який вибір треба зробити, щоби не втратити цього найважливішого у своєму житті?
– Я вважаю, – Галина Федорівна пильно подивилася на Олесину маму, – що ви мусите щось із цим робити.
– Так, – дещо розгублено промовила та у відповідь. – Але ж Олеся загалом дуже добре вчиться, от тільки з німецької в неї не найвищий бал…
– Тож і я про це! – радісно підхопила вчителька і нарешті подивилася на Олесю. – Розумієш, якщо ти не підтягнеш німецьку, то цього семестру вже точно не станеш відмінницею. А не варто забувати, що тоді під питанням опиниться й золота медаль…
– Ну медаль – це не найважливіше… – спробувала втрутитися мама.
– Як?! – обурилася Галина Федорівна. – Подумайте про майбутнє своєї дитини! Олеся має всі шанси отримати цю відзнаку, а ви кажете: «Не найважливіше»!
– Ви ж знаєте, що в школі, де я раніше навчалася, ми вивчали англійську. Тому німецьку я почала вчити практично з нуля… І це в десятому класі! – намагалася виправдатися Олеся.
– Знаю, знаю… – майже лагідно промовила класна керівничка. – Розумію, як тобі нелегко. Але ж можна подумати й про додаткові заняття, знайти репетитора, врешті-решт… Як на мене, це не найвища ціна за медаль!
Олеся ледь не плакала. Вся ця розмова доводила її до відчаю. Їй і так було дуже непросто. Переїзд до іншого міста, нове помешкання, нова школа, нові однокласники, нові вчителі… Вона завжди була старанною ученицею, тому з навчанням проблем практично не мала. От тільки німецька! Та для дівчини більше важили стосунки з класом – вона намагалася влитися в новий колектив, здобути повагу однокласників, знайти справжніх друзів… Тому зараз Олесю зовсім не хвилювало те, чи отримає вона у випускному класі золоту медаль. Так, дівчина розуміла, що слова Галини Федорівни мають сенс, що вчителька бажає їй лише добра. Та додаткові заняття з німецької?! Ні, це зовсім не входило в Олесині плани!
– Добре… – зітхнула мама і з сумом подивилася на доньку. – Ми подумаємо про репетитора.
– От і чудово! – сяйнула посмішкою класна керівничка. – Сподіваюся, що скоро наші справи підуть угору! – бадьоро промовила до дівчини.
Олеся промовчала у відповідь, долаючи нестримне бажання розплакатися просто тут і зараз. Подумки вона шукала аргументи, якими можна переконати маму відмовитися від ідеї з репетитором. Та водночас дівчина усвідомлювала, що це їй навряд чи вдасться – мама завжди дослухалася до думки вчителів. Вона заледве проковтнула важкий клубок, який чомусь застряг у горлі, й знайшла в собі сили чемно попрощатися з Галиною Федорівною.
Заплакала Олеся лише тоді, коли за її спиною зачинилися важкі шкільні двері.
Думка психолога
Я певен, що правильний вибір у цій історії зуміла зробити лише Олеся, коли вирішила будувати стосунки з однокласниками, вливатись у колектив, шукати справжніх друзів. Бо юність не вічна і шкільні роки ніхто не поверне. Золоте правило, яке мають знати всі батьки і вчителі, – це те, що дитинство має бути дитинством. Досягнення дуже важливі для майбутнього, золота медаль, може, також не зайва. Але в Олесиній ситуації все дуже однозначно, адже їй вдається і гарно вчитися, й адаптовуватися до нового місця проживання. Натомість питання медалі – це радше нереалізовані амбіції самої вчительки і несміливість Олесиної мами. Обидві жінки, безумовно, хочуть добра Олесі, проте їм варто зрозуміти, що бути самотньою, зате зі золотою медаллю – перспектива, яка не може і не повинна тішити жодну дитину.