Врятувати всіх?

«Друг – це той, хто завжди прийде на допомогу», – кажемо ми. Але як бути тому, чиєю допомогою відверто зловживають?

Цю зустріч вони запланували вже давно. Та все щось не складалося: то змагання в Сашка, то застуда в Оксани, то термінові справи в Марти… Але сьогодні вони нарешті зустрілися. Всі були здорові, вільні і абсолютно щасливі, адже не бачилися вже кілька місяців.

Колись їхня компанія росла в одному дворі. А потім Оксанчині батьки придбали нову квартиру, Сашко з мамою переїхав до хворої бабусі, яку треба було доглядати, а Марта взагалі перебралася до сусіднього містечка, куди перевели служити її тата-військового. Лише Максим так і мешкав у панельній багатоповерхівці, що колись була рідною домівкою для всіх чотирьох друзів.

Та, незважаючи ні на що, час до часу вони зустрічалися: вибиралися на прогулянку містом, сиділи в парку, їли морозиво в затишному кафе, ділилися новинами… От і зараз їхня компанія саме підходила до улюбленої кав’ярні, як у Максима задзвонив телефон.

– Так, слухаю, – проказав він, посміхаючись.

– Алло, Максе… Тут така справа…

Телефонував його однокласник Роман. Максим упізнав його за голосом, адже точно пам’ятав, що ніколи не давав Ромкові номера свого мобільного.

– Яка справа? – перепитав трохи нервуючи.

– Мені твоя допомога потрібна. Нам на завтра реферат з історії треба здати, а я того… Не встиг я, розумієш! А тепер – повний завал… Мені Славко казав, що ти помогти можеш, бо ж історією захоплюєшся, на олімпіади ходиш і все таке…

– Як я тобі допоможу? Залізь в інтернет – там тих рефератів повно…

– Ти думаєш, я вже не пробував? Та наш історик таку тему мені дав – як на зло! Каже: «Я для тебе, Степанюку, персонально її підбирав, щоби побачити, як ти працюєш…» Гад!

– Ну а я тут до чого?

– Як до чого? Ти мені друг чи хто? Поможи, Максе! Як людину тебе прошу!

Кілька секунд Максим мовчав. Він сердився на Романа, який раптом перетворився на його друга, сердився на Славка, що утнув йому таку послугу, і, врешті-решт, сердився на себе, бо знав, що не зможе відмовити. Він ніколи нікому не відмовляв. Про це знали всі і всі цим користувалися. Але зараз… Зараз Максимові так хотілося погуляти з друзями!

– Слухай, Ромку, я мабуть сьогодні не зможу… – невпевнено почав він.

– Як не зможеш?! Максе, ти що здурів? Це ж кінець року! Якщо я зараз історію завалю, то вже не встигну нічого виправити! – зірвався Роман.

Максим хотів йому відповісти, що раніше треба було думати. Хотів сказати, що це його клопіт, але, трохи помовчавши, промовив:

– Ну добре. Зараз тільки з друзями попрощаюся і приїду…

– Ага! – зрадів Ромко. – То за двадцять хвилин – у мене?

– Угу… – пробубнив у слухавку Максим, сховав телефон у кишеню і наштовхнувся на насмішкуватий погляд Оксани.

– Ну що, знову рятуватимеш усіх? – запитала його дівчина.

Максим не відповів нічого.

Думка психолога

Вміння казати «ні» – це одна з основних навичок, яку повинна виховувати в собі кожна людина. Коли Максим погоджується допомогти Романові, то насправді нікому не робить послуги, бо через власні помилки Роман так і не навчиться зростати, друзі Максима не зможуть провести час так, як планували, а сам Максим буде незадоволений тим, що його зустріч зірвалася. Важливо розуміти, що, сказавши «ні», ми не підставляємо інших людей, а допомагаємо їм усвідомити власну відповідальність і те, що ми також маємо потреби, які є важливі для нас. Я думаю, що Максим мусить усвідомити, що, рятуючи весь світ, він не рятує нікого. Звісно, є ситуації, коли наша допомога необхідна, але не тоді, коли нас відверто використовують.