Звісно, допомогти другові – свята справа. Але що робити, коли друг розуміє цю допомогу виключно як можливість щось отримати від тебе?
«І оце я тут сиджу, ламаю собі голову, а завтра тільки прийду, як вона мені зразу: «Дай списати, дай списати!» Очі б мої її не бачили!» Від цих злих думок Оля зробила якусь дурну помилку в довжелезному прикладі, і тепер відповідь не сходилася. Від цього дівчина розізлилася ще більше.
«Вона» – це її давня подруга Настуся, з якою Оля товаришує ще з першого класу. Тендітна і хвороблива Настя завжди мала якісь привілеї серед учителів і навіть однокласників. Приміром, вона ніколи не чергувала в класі і, як не дивно, ніхто не обурювався за це й не нарікав. Час до часу могла запізнюватися на перший урок чи піти з останнього, не ходила на практику наприкінці навчального року… А якось, здається, ще в четвертому класі Настусина мама підійшла до Олі і змовницьки попросила: «Олюню, ти ж знаєш, що Настя так багато пропускає, може ти б їй допомогла?» Звісно, дівчина радо погодилася.
Вона думала, що, наприклад, пояснюватиме подрузі теми, які та пропустила через хворобу, або вони разом робитимуть домашнє завдання… Та не так сталося, як гадалося. Настя справно приходила до Олі після уроків, але її зовсім не цікавила математика чи англійська. Вона охоче говорила про все на світі, дивилася мультики чи грала на компі і раптом казала: «Ой слухай, мені вже час іти…». А потім мило посміхалася і дитячим голосочком просила: «Ну ти ж мені даси завтра списати, правда?»
Спочатку Олі це навіть подобалося: довгі теревені з подружкою про все-все-все, сміх перед телевізором, зависання біля комп’ютера, але… Але потім їй доводилося допізна вчити уроки, поспіхом робити якісь домашні справи, стрімголов бігти на тренування. А наступного дня Настя недбало брала від неї зошит і просто списувала домашку. Часом вона навіть забувала сказати Олі «дякую», і тоді дівчина відчувала дивну образу.
Минали роки, а нічого не змінювалося. Настуся й надалі залишалася тендітною і хворобливою, а Оля чемно виконувала роль її вірної подруги й помічниці. Хоча цього року одна зміна в їхніх стосунках таки відбулася: Настя майже припинила свої візити до однокласниці. «Не хочу тобі заважати, та й про себе треба подумати» – пояснила вона, натякаючи на свої ледь не щоденні зустрічі з Романом із паралельного класу, який уже давно впадав за нею. «Угу», – лише й відповіла Оля.
З одного боку, вона відчула неабияке полегшення, а з другого – це зовсім не означало, що відтепер Настусі не потрібна її «допомога». Як і раніше, вона підходила до Олі майже перед кожним уроком і, зробивши милу мармизку, просила: «Даси списати?» І Оля давала. Ще й примудрялася видушити зі себе якусь посмішку, яку можна було б потрактувати як привітну.
А потім вона завжди докоряла собі за безхарактерність і подумки запитувала: «Доки це буде тривати?!» Проте ніколи не знаходила відповіді.
Думка психолога
Попри свою тендітність і хворобливість, Настя добре навчилася одного – маніпулювати. Можливо, вона і справді має проблеми зі здоров’ям, але дівчина вміє видобувати з цього неабияку користь для себе – про це свідчить і те, що вона не чергує в класі, пропускає уроки і не ходить на практику вкінці року. Її подруга Оля стала жертвою такої поведінки і через власну несміливість не може розірвати стосунки, в яких просто задовольняє потреби Насті.
Я не знаю, чи Настя сама усвідомлює, наскільки маніпулятивною є її поведінка – інколи такі дівчата (чи хлопці) навіть не розуміють, що просто користуються своїм винятковим становищем. Але Олі точно треба розірвати це коло постійного використання. Напевне, це буде неприємно Насті і, можливо, суттєво вплине на їхню дружбу, але інакше Оля завжди почуватиметься використаною.
КІНЕЦЬ