На одній маленькій планеті, яку деякі зірвиголови об’їжджають навіть на велосипеді, є маленьке королівство. Розташоване воно десь між тридев’ятим царством і тридесятим панством. Гектарів у цього королівства небагато, усього кілька соток, і на карті світу воно позначене лише крапкою. Такою крихітною, що прочитати назву не може ні Король, ні Головний Радник пан Етикетус – навіть за допомогою лупи.
Але все-таки це королівство цілком нормальне. У ньому є замок, піддані, гаряча вода, кілька тролейбусних маршрутів і, звичайно ж, Принцеса. Та сама, якій одного разу запало в голову влаштувати ремонт.
Здається, це було у вівторок, найкращий день для ремонтів – так вирішила Принцеса. Тільки вона не знала, що саме ремонтувати. Принцеса обійшла замок чотири рази. Стіни стояли міцно. Вежі сяяли свіжою штукатуркою. Зубці були цілі до цеглинки – сусідні королі давно вже не нападали. На даху блищала нова черепиця. Труби диміли справно. Годинник над парадним входом цокав хвилина у хвилину. Рів ніде не протікав. Навіть із крана на кухні не капало.
«Що ж робити?» – подумала Принцеса й зателефонувала до майстерні з ремонту.
– Добрий день, – сказала вона. – Що б нам таке поремонтувати?
– А де ви живете?
– У замку.
– Таж нічого у вас ремонтувати, усе до ладу, перевіряли нещодавно, – відповіли їй.
Тоді Принцеса зрозуміла, що спочатку треба щось зламати, і зателефонувала до майстерні з ламання.
– Добрий день, – сказала вона. – А що ви можете поламати?
– А де ви живете?
– У замку.
– Панночко, ви при своєму розумі? Нам Король таке потім влаштує! Усі кістки переламає! Не будемо ми у вас нічого ламати, – і в майстерні кинули слухавку.
Принцеса чхнула й розревілася. Ревти вона пішла на найвищу вежу, щоб ніхто не побачив. Вона плакала доки не затопила вежу до другого поверху.
– Потоп! – прибіг із криком Король. Босоніж і в підвернутих панталонах, які все одно трохи намокли. – Що ти накоїла? Тепер на ремонт цієї вежі мені доведеться витратити пів казни!
– Не треба! – зраділа Принцеса. – Я сама все побілю й пофарбую!
Вона втерла сльози, наділа фартух, узяла з ванної кімнати фен і пішла сушити стіни. «Ось висохнуть, – думала Принцеса, – потім підшліфую, де треба, а там і до фарбування справа дійде».
І вона загадала Головному Радникові купити найкращий у світі набір олійних фарб і малярських пензликів.