Замок у королівстві був останньої моделі, тому кабінет Короля мав потаємну кімнату. Король ховався там від надокучливих відвідувачів. Або робив те, що роблять зазвичай у потаємних кімнатах – малював на стінах. Але не якісь дурниці.
У вільний від основної роботи час Король діставав з комірчини драбину, кольорові олівці й малював величезну карту світу. Виходило гарно-прегарно! Сині моря й океани, різнокольорові королівства, піратські кораблі та стіни фортець. Тільки поки що це був секрет. Ось коли Король закінчить, тоді він усіх як скличе…
– Ой, як чудово! – раптом пролунало в нього за спиною.
З несподіванки Король аж олівець зламав. І хотів запустити ним у нахабу. Це ж треба, увесь сюрприз зіпсувати!
– Ваша Татусевосте, це неймовірно гарно!
Роздратований Король спустився з драбини. Принцеса, ніби нічого й не сталося, стояла в дальньому кутку й розглядала карту.
– Тобі справді подобається? – запитав Король.
– Звичайно! У вас о-о-отакенний талант!
– Годі вже… – зніяковів Король і майже перестав сердитися на дочку.
Принцеса не відводила очей від карти. Вона роздивлялася, як там паслися справжні слони й жирафи, вивергалися вулкани, ширяли небом літаки і працювали в полях селяни.
– Тер-ра-лі-ко-пер-сі…– Принцеса спробувала прочитати вигадливу назву королівства. Але не змогла.
– Це латина, – пояснив Король. – Її ніхто, крім придворного аптекаря, не знає.
Але Принцеса навіть без назв зрозуміла, що у світі є ще багато інших королівств.
– І в кожному своя принцеса?
– Не в кожному. У половині з них, – уточнив Король. – А в другій половині – принци. Щоб було за кого заміж виходити.
– Тож я не одна принцеса на світі?
– Таки так. А я – не єдиний король.
Принцесі закортіло дізнатися, скільки ж іще таких принцес.
– Раз, два, три, чотири, п’ять… – почала вона рахувати королівства. – Тридцять два, тридцять три… А ось це я вже рахувала чи ні?
– Не знаю. Почни спочатку.
– Раз, два, три, чотири… сорок сім, сорок дев’ять.
– Ти сорок восьме пропустила.
Довелося знову починати. А потім знову й знову. Аж поки Принцеса не перелічила без помилки всі до кінця:
– … дев’яносто вісім, дев’яносто дев’ять, сто!
– А далі?
– А далі я не вмію.
– Так, сто – це не жарти, – погодився Король. – А в мене саме обідня перерва закінчується. Далі рахувати не можу, працювати треба.
Принцеса засмутилася.
– Я тобі Звіздаря на допомогу покличу. Він понад усе полюбляє рахувати.
– Ваша Величносте! – пролунав голос Головного Радника.
– Так-так, я вже йду, – Король поспіхом накинув мантію й пішов працювати.
Невдовзі в потаємній кімнаті з’явився Звіздар. Рахункова вправність у нього нівроку, і разом із Принцесою вони швидко порахували всі королівства.
– Сто дев’яносто чотири! – закінчила Принцеса.
– А якщо поділити на два – буде дев’яносто сім, — зробив висновок Звіздар. – Отже, у світі є ще дев’яносто шість принцес.
– Так, і я – дев’яносто сьома! – погодилася Принцеса і, щоб не забути, записала цифру в блокноті.
Тут у Звіздаря задзвонила мобілка.
– Останні новини: в одному королівстві лицар переміг дракона, – повідомили в слухавку. – За це тамтешній король подарував йому пів царства й віддав свою дочку за дружину.
– Королівств стало на одне більше, – полічив Звіздар.
– Тоді дев’яносто сім з половиною, – виправила Принцеса цифру.
Пролунав ще один дзвінок.
– Алло! Екстрене повідомлення! Один король одружився з королевою по сусідству, і вони об’єднали свої володіння!
– Знову сто дев’яносто чотири! – повідомив Звіздар.
Принцеса перекреслила виправлену цифруй написала над нею колишню.
Мобілка дзвонила знову й знову та повідомляла свіжі новини. Кількість королівств на Землі весь час змінювалася.
– Так мені ніколи всіх принцес не перелічити…– зітхнула Принцеса.
– Не засмучуйтеся, Ваша Високосте! Я знаю хорошу штуку, – зметикував Звіздар і намалював на стіні дві хвилясті лінії: «≈». – Цей знак означає «приблизно».
Принцеса зраділа й дописала перед дев’яносто сімома «≈».
– Ура! А то я геть змучилася з цими принцесами. Але хоч рахувати до ста дев’яноста чотирьох навчилася.
– Це ще нічого. На зоряному небі я вас… Я вас не те що до ста дев’яноста чотирьох рахувати навчу – до тисячі, до мільйона, до ста тисяч секстильйонів!
І відтоді Принцеса почала ходити на заняття до королівської обсерваторії. Вона пропускала їх хіба тоді, коли ніч видавалася хмарною або коли Король влаштовував феєрверки.
– Шість квінтильйонів сорок вісім квадрильйонів сто тисяч трильйонів п’ятдесят сім мільйонів триста вісімдесят дев’ять тисяч двісті двадцять один, – записав Звіздар у блокноті на останньому занятті, щоб не забути, до скількох уже навчилася рахувати Принцеса.