– Ну й питаннячка у вас, пане Етикетусе! – обурилася Принцеса. – Що за дурниці: «Нащо вночі світить сонце?» Сонце вночі якраз не світить!
Вона сиділа за партою й відповідала на завдання з тесту.
– Це не в мене, Ваша Високосте. Це контрольна для вступу до школи.
– А самі хоч знаєте відповідь?
– Безперечно!
– Якраз дуже навіть зперечно.
– Правильно говорити – сумнівно.
– Тож усе-таки не знаєте! – не вгамовувалася Принцеса.
– Дуже навіть знаю!
– Чим доведете?
– Теоремою Піфагора! – викрутився Головний Радник. Він знав, що Принцеса її ще не вчила й не зможе перевірити.
– Ой, лишенько! А це що за напасть! Де очі в ночі?
– Може, там помилка? – перепитав Етикетус і заглянув у тест. – Ні, не схоже… Казна-що… Вони б ще запитали, чи має поріг ріг.
– Чи має поріг ріг? – прочитала Принцеса наступне запитання.
– Ваша Високосте, я все зрозумів. Це неправильна школа, і вона ставить неправильні запитання. Я доповім Королю. Його Величність хутко їм очі протре. І роги повідкручує!
– А от нічогісінько ви не зрозуміли! – зраділа Принцеса, бо нарешті здогадалася, як відповідати. – Тут же все дуже просто!
І вона підкреслила «очі» у слові «ночі» і «ріг» у слові «поріг».
– Так, але як бути із сонцем?.. – задумалася Принцеса. – Шановний пане Етикетусе, ви впевнені, що це можна пояснити цією… пилорамою Теодора?
– Теоремою Піфагора, – виправив Головний Радник. Він і сам розумів, що втрапив у халепу з цими запитаннячками й тепер будь-що хотів урятували становище. – Нащо вночі світить сонце?.. Нумо я подивлюся, – знову заглянув він у тест. – Ага! Он воно що! Ваша Високосте, ви мені прочитали «нащо», а тут же написано «на що».
– Так воно ж те саме, – здивувалася Принцеса.
– Аж ніяк! Це різні слова.
– І яка тоді відповідь?
– Звичайно ж, на інший бік Землі! Сонце вночі світить на інший бік Землі. А вдень – на наш.
Принцеса записала відповідь зі слів Головного Радника, запечатала конверт із тестом королівською печаткою і відіслала на пошту.
Дні зо три лист ітиме до школи. Ще за день потрапить на стіл до директора. А за тиждень Принцеса нарешті дізнається, взяли її до школи чи ні.
– А тиждень – це скільки хвилин? – спитала Принцеса.
– Е-е-е… десять тисяч вісімдесят, – швидко порахував Головний Радник.
– Тоді залишилося чекати ще цілих десять тисяч сімдесят дев’ять… – зітхнула Принцеса.