– Нумо, відчиняйся! – Принцеса змахнула паличкою й тупнула. – Абрам-карабам-бу!
Але замість того, щоб відчинитися, двері замкнулися на ще один замок.
– Абрам-карабам-бя!
Дубові двері перетворилися на залізні, ще неприступніші.
– Абрам-карабам-би!
Із дверей впали всі замки, і вони зі скрипом відчинилися. Запахло вогкими грибами й лускою.
Принцеса зайшла у в’язницю. На кам’яній лаві в самому кутку сидів хлопчисько й при світлі місяця читав книжку.
– Гайда! – крикнула Принцеса. – Біжи сюди!
Хлопчисько підвів голову й закричав у відповідь:
– Лягай!
У цей момент над Принцесою пролетів дракон. Він хотів її схопити, але промахнувся. Дихаючи вогнем, він незграбно розвернувся у вузькому проході в’язниці, узяв трохи нижче та знову націлився на Принцесу.
Настрашена Принцеса випустила чарівну паличку, і вона закотилася у водостік. Принцеса кинулася на підлогу, намагаючись дотягтися до палички крізь ґрати зливного отвору. Над її головою промайнула цівка вогню.
Хлопчисько схопився на ноги та спробував прикрити Принцесу книжкою. Але після наступного вогняного видиху дракона від книжки не залишилося й літери. Дракон знову розвернувся. Цього разу він напевно засмажив би хлопчиська разом із Принцесою, але раптом хтось вистрілив у нього з рогатки.
– Роберте? Що ти тут робиш? – вигукнув хлопчисько.
– Альберте! З тобою все гаразд? Я підпиляв ґрати, а потім перевдягнувся у вартового!
– Хутчіше! Хапай вогнегасник!
Як у кожному справжньому підземеллі, вогнегасники стояли на пожежних стендах через кожні двісті метрів. Роберт підскочив до найближчого стенда й за кілька секунд спрямував у пащеку дракона струмінь піни.
– Хай тобі грець, почваро!
Від несподіванки дракон ударився головою об одвірок. Але швидко отямився і став злизувати з морди піну. Мабуть, вона припала йому до смаку – дракон навіть прицмокнув від задоволення. У в’язниці солодко запахло ваніллю.
– Запах якийсь дивний… – Альберт узяв на палець трохи піни з вогнегасника й обережно лизнув. – Нічого не розумію, це збиті вершки…
Але міркувати, як вони потрапили у вогнегасник, було ніколи. Дракон злизав з морди майже всю піну.
– Мишоловка! – крикнув Альберт і метнувся в дальній куток підземелля.
Роберт одразу збагнув що й до чого і випорснув залишки піни на мишоловку.
Дракон тим часом злизав усе з морди, озирнувся й помітив у кутку ще трохи вершків. Він на льоту лизонув по підлозі язиком. Почулося клацання мишоловки.
Дракон пронизливо завив і відчайдушно замотав головою.
На язиці в нього теліпалася мишоловка. Він гарчав і щосили дряпав лапами по морді, але язика затиснуло міцно і скинути мишоловку не вдавалося. Замість вогню з драконячої пащі вилітали лише слабенькі іскри.
Нарешті дракон затих. З очей у нього текли сльози.
– Ото б батькам розповісти, які ми сміливці! – вигукнув Роберт. – Шкода, що фотика немає!
– Авжеж, вони дуже зрадіють. І дадуть нам доброго прочухана, – відізвався Альберт. – Потрапили за ґрати, спалили книжку…
Принцеса весь цей час намагалася дістати з водостоку чарівну паличку. Над головою в неї гриміло й грюкало, але вона боялася навіть поглянути. Нарешті Принцеса витягла паличку з-під люка, схопилася на ноги й побачила двох однаковісіньких хлопчаків – вони були схожі, мов дві краплі води.
– Я її дістала! – вигукнула Принцеса й вистрілила заклинанням навмання. – Бу-карача-ча-чу!
Але потрапила в одного з хлопчаків. Рогатка Роберта перетворилася на букет волошок.
– Гей, ти обережніше з цією штуковиною!
– Я, здається, зрозумів, чому у вогнегаснику замість піни опинилися вершки, – сказав Альберт.
– Я ще тільки вчуся, – зашарілася Принцеса. – Це навчальна чарівна паличка. А ви брати, чи як?
– Так, ми близнюки.
– А хто яблука крав?
– Та ніхто їх не крав! – обурився Роберт. – Я рвав із гілки, яка на вулицю звисає.
– А в тролейбусі хто був?
– Я, – зізнався Альберт.
– А в пісочниці?
– Я, – відповів Роберт.
– А у в’язниці хто сидів?
– Я, – сказав Альберт.
– Нічого собі! – вигукнула Принцеса. – А я думала, що ви – одна людина.
– Усі так думають. А нас – двійко, – відповів Альберт.
– А все ж до чужого садка лазити недобре. Рвав би собі з вулиці, – зауважила Принцеса.
– Там не дотягнутися…
– У-у-у! – завив від болю дракон. – Мозе, ви налефті згатаєте пло мене?
– А тебе взагалі хто сюди кликав? – сердито спитала Принцеса.
– Звітки я знаю? Я сопі спав у песелі. спав. А тут лаптом аплам-калаплам-пи – і я ось у сьому пітземеллі…
Принцесі стало соромно. «І тут я помилилася!» – засмутилася вона. Але повертати дракона назад вона не наважилася. Усе-таки без Врушки Пу краще поки що не чаклувати.
– Так що ж із ним робити? – спитав Роберт.
– Може, хай поки у в’язниці посидить? – несміливо запропонувала Принцеса.
– Ні, у в’язниці погано, – сказав Альберт. – Холодно, вогко, миші бігають. Нехай краще дає користь.
– Та що з нього взяти?
– Він вогнем уміє дихати.
– У-у-умію! – підтвердив дракон.
– Пошлемо його в котельню – хай воду нагріває.
Дракон зрадів і пообіцяв бути ґречним. Йому з язика зняли мишоловку та відвели на нову роботу. Там було тепло й затишно. Дракон дихнув вогнем – і в трубах одразу ж потекла гаряча вода. Кочегар тішився, що тепер у нього такий вправний помічник, і поділився з драконом трубочками зі збитими вершками. Йому дружина на обід спекла. Тож працювати в котельні драконові дуже сподобалося.
А в Принцеси тепер було цілих два принци. І обидва гарні – важко їй було вирішити, у кого закохуватися. «Та ну його! – розсудила вона. – Не буду поки що закохуватися. Бо вони ще битися почнуть!»