Першого вересня Принцеса нарешті вирушила до школи. А вже п’ятого вересня вона захворіла на вітрянку.
– Я так і знав! – у відчаї вигукнув Король. – Коли я навчався в школі, то перехворів на всі хвороби: на свинку, на бронхіт, на скарлатину… Ох, бідна моя донечка!
– Не хвилюйтеся, Ваша Величносте, вітрянка в дитинстві швидко минає, – втішив його Головний Радник. – А ось у дорослому віці… Ой, як же свербить! – завив він і потягнувся, щоб почухати спину.
– Навіть не думайте! – суворо гримнула Королева.
Бідолашний Головний Радник відсмикнув руку.
Він не встиг перехворіти на вітрянку, коли слід було, і тому одразу ж заразився від Принцеси. Його обличчя було вкрите смішними рожевими крапками, тож він був схожий на мухомора навпаки.
– Пане Етикетусе, може вам усе-таки краще залишитися вдома? – запропонував Король. – Зарплату на час лікарняного буде збережено.
– У жодному разі! У мене ж там теща!
– А вона хіба не хворіла?
– Як ви могли таке подумати, Ваша Величносте! – обурився Головний Радник і знову потягнувся до спини. – Як же все-таки свербить!
– Я зв’яжу вам руки! – попередила Королева.
– Стратити цих хлопчаків, чи що? – запропонував Король. – Щоб більше ніяких неприємностей. Пів королівства заразили.
– Кролику мій, ти ж, певно, жартуєш, чи не так? – перепитала Королева.
– Майже.
Коли Король і Королева віддавали свою улюблену Принцесу до другого класу, вони не знали, що туди якраз перейшли Альберт – з усіма дванадцятками – і Роберт – із шісткою за поведінку. Роберт і приніс вітрянку замість домашнього завдання на урок математики. Спочатку заразився Альберт, потім – Принцеса, весь другий клас і вся школа.
– Ну, я піду? – на порозі вітальні з’явилася Принцеса з обличчям у горошок. У руках вона тримала кошик.
– Куди? – одночасно висловили свій подив Король з Королевою.
– Навідаюся до Альберта й Роберта. Гостинцями пригощу.
– Виключено! – суворо вигукнув Головний Радник.
– Чому виключено? Включено і дуже близько. Це якщо йти лісом навпростець.
– А ти звідки знаєш? – поцікавилася Королева.
– Просто знаю…
– Уже ходила, еге ж? – здогадався Король.
– Це неважливо, – відповіла Принцеса.
– Аякже, ви тільки погляньте на неї!
– Ми уроки робитимемо, – схитрувала Принцеса.
– Уроки? Ти сповна розуму?! У тебе вітрянка! І в лісі живе єдиний у королівстві вовк. Ти б іще червону шапочку натягла! – зопалу вигукнув Король.
– До речі. Щось сьогодні прохолодно.
Принцеса дістала з кишені червону шапочку й наділа на голову.
– Нікуди ти не підеш! – суворо відрізав Король.
Йому набрид доччин непослух, і він вирішив діяти за допомогою державних заходів. За спиною в Принцеси виросли двоє вартових і камердинер. Назрівала буря. Можливо, навіть бійка. Але не назріла.
Несподівано у двері подзвонили. Це були Альберт і Роберт.
– Згадай про нещастя – а воно вже тут, – процідив крізь зуби Король. – Якраз вчасно! Схопити їх! – наказав він.
– Ми до вас із переговорами! – Роберт простягнув уперед палицю з білою ганчіркою.
– Це що таке?! Ви б ще кальсони прив’язали! Заарештувати! – повторив Король.
– Але, Кролику, це ж діти, – вступилася за хлопчаків Королева.
– Знаю я, які це діти. Це зрадники! Підбурювачі! Змовники! Тільки подивися, що вони з нашою бідною дівчинкою зробили.
– Ой, як же свербить! – завив Головний Радник і вже був потягнувся до спини, але побачив суворий погляд Королеви.
– І з паном Етикетусом, – додав Король.
Головний Радник теж недолюблював цих нестерпних хлопчаків і на місці Короля із задоволенням ув’язнив би їх у найтемнішій і наймоторошнішій комірчині підземелля. Однак питання етикету для нього були понад усе, і Головний Радник нагадав:
– Ваша Величносте, дозвольте зауважити, що згідно з етикетом, перемовників у полон не беруть.
– Одразу страчують?
– Кролику! – вигукнула Королева.
– Стратити теж не можна.
Король і сам добре знав етикет. Довелося погодитися на переговори.
Але тут саме настав час обіду. А за їжею розмовляти не заведено. Переговори відклали до десерту.
– Помідорно-огірковий торт із тришаровим кремом! Оце так чудасія! – захоплено вигукнув Король за десертом. – Яка смакота! Люба, твій рецепт?
Королева заперечливо похитала головою.
– Невже наша кухарка спромоглася? Оце молодчина! Розпоряджуся підвищити їй зарплату.
– Ваша Величносте, – несміливо відгукнулася кухарка, – на жаль, це не я.
– Пане Етикетусе?
– Ні, Ваша Величносте. Я в житті до тіста не торкався.
– Тоді хто ж? – Король здивовано глянув на присутніх.
– Це… – озвався Альберт.
– А тебе, власне, хто запитує? – посуворішав Король. – І взагалі, як ви сміли прийти в палац?
– Це наша мама, – закінчив Роберт.
– У нас сьогодні день народження, хотіли вас пригостити, – пояснив Альберт.
– Ваша мама?.. Хм-м… Солі замало. І цукру більше треба.
– Кролику, але ж насправді чудово! – вигукнула Королева. – З днем народження, хлопці!
– Ну так я ж намагалася пояснити… – додала Принцеса.
– День народження, теж мені диво… – пробурмотів Король. Він з усіх сил намагався розгніватися, але не міг, бо торт йому дуже сподобався.
– Не будь таким коржиком! – дорікнула Королева. – Розпорядися краще про подарунки.
– Які ще подарунки?
– Кролику, я починаю сердитися!
– Гаразд, подивлюся, що в нас є з непотребу.
– У вас є дуже класний непотрібний гелікоптер на радіоуправлінні, – підказав Роберт.
– Та що ви, не треба. Ми вже додому збиралися, – штовхнув його під столом Альберт.
– Ніякого «додому». Ще й з вітрянкою… І взагалі, ваші батьки хоч знають, де ви? – похопилася Королева.
Звісно, батьки хлопчаків нічого не знали. Королева одразу ж зателефонувала до них і запросила на святкову вечерю.
З’ясувалося, що Королева ходила разом із мамою Альберта й Роберта до шахової школи. А Король в інституті грав з їхнім батьком у волейбол. Зрадівши, що тепер можна дружити сім’ями, Король подарував Робертові вертоліт, а Альбертові – радіоуправління.
– Який тісний світ! – зауважив на це Етикетус. – I як же все-таки свербить!
Цього разу він себе стримав, хоча Королева й не помітила б. Головний Радник добре знав, що якщо чесати прищики від вітрянки, то буде лише гірше.
– У мене теж усе жахливо свербить. Хоч по підлозі качайся! – сказала Принцеса.
– Нічого, все мине. Треба трохи потерпіти. Ви одужаєте, знову підете до школи, навчитеся ділити і множити в стовпчик, писати без помилок, малювати вазу з квітами та без, братимете цікаві книжки в бібліотеці, будете купувати в буфеті кекси з родзинками, годувати морську свинку в живому куточку й отримувати почесні грамоти за успішність.
– Оце вже й кінець? – запитала Принцеса.
– Авжеж, що ні, – відповів Головний Радник. – Не забувайте, Ваша Високосте, ви ще не дописали казку про помідори. І не вирішили, за кого вийдете заміж. Тому крапки в кінці поки що не буде
Кінець 1-ї частини