– Нічого кращого ти не спромігся вигадати? – пирхнула Королева й тупнула черевичком.
– Чому ж ні? Спромігся. Я спроможний король. Але якщо ти проти, можемо влаштувати тебе на роботу для економії бюджету. Я чув, що в сусідньому королівстві є вакансія лицювальниці.
– А що це таке?
– Хто його знає. Але личко в тебе гарне. Вродливішого вони не знайдуть навіть у тридев’ятому царстві.
Королева забула, що сердиться, і зашарілася.
– Ой, кролику, скажеш таке…
– Скажу також, що доведеться скоротити деякі посади в королівському штаті, – Король зиркнув на Головного Радника.
У того аж перука схарапудилася.
– Ваша Величносте, як ви могли таке подумати?! – вигукнув Головний Радник. – На вас я готовий працювати безплатно! – і додав: – Навіть віддати всі заощадження своєї тещі!
– Облиште, пане Етикетусе. Звісно, я мав на увазі не вас. Але чи ж нам конче потрібно тримати при дворі трьох капельмейстерів, старшого та молодшого гардеробників, кулінара, кухаря, куховара, буфетницю, двадцятьох чотирьох натирачів підлоги, тринадцятьох збивачів і десятьох товкачів перин, овочівника, квіткаря, стоп’ятсот камердинерів, касира квитків, квиткового контролера, стропальника, бригаду пожежників, коменданта, консьєржку, ліфтера (хоча ліфт нам так і не зробили), бібліотекарку, археолога, сажотруса, коновода, конохода, конобіга, конотяга, лаковара, веломайстра, писаря, секретарку та її секретарку, бруківника, дезінфектора, дезінформатора, сторожа трансформатора, банника, інспектора з охорони праці, перукарку, килимаря, лимаря, скрипаля, інших трубачів і, врешті-решт, чоботарських справ майстра другого розряду?
– Гадаю, Ваша Величносте, і справді доречно скоротити збивачів перини до кількості товкачів, – погодився Головний Радник. – А стосовно чоботаря смію зазначити, що його краще лишити.
– Це чому ж?
– У нього напрочуд вишукані манери.
– І перукарку не займай, кролику! – зауважила Королева. – Краще подумай, чи справді нам потрібні черв’якопи.
– Черв’якопи нам якраз украй потрібні. Інакше як же мені рибалити?
– Припустимо, що потрібні. Усі шістнадцятеро?
– А ти думаєш, таку жирнючу рибку, що я ловлю, можна спіймати на одного черв’ячка?
– Ти маєш на увазі двох з половиною пічкуриків кухарській кішці на сміх?
– Та що ти тямиш у рибальстві! – насупився Король. – Гаразд, одного черв’якопа відправлю у відпустку. Ну, зекономимо шість срібняків. А де взяти ще кілька мішків? Причому золота.
– Невже все аж так погано?!
– Можливо, навіть ще гірше. Наш генерал-бухгалтер пан Талоне виявився неабияким пройдисвітом. Мало того, що вичистив державну казну до копієчки, то ще й кредитів набрав. У валюті, між іншим, хе-хе.
– Скільки?
– Приблизно на мільйон. Чи на мільярд.
У кімнаті забракло повітря. Королева розпачливо сплеснула руками. Пан Етикетус забув про етикет і розстібнув ґудзик на камзолі. Навіть годинник на стіні перестав цокати.
Нарешті Головний Радник отямився й повернув собі належний вигляд.
– Ваша Величносте, – звернувся він до Короля, – у такому разі треба негайно підвищити комунальні тарифи та розпочати приватизацію королівського майна.
– А що таке приватизація? – сполохалася Королева.
– Нічого особливого, люба. Це ніби перепродаж.
– Перепродаж… А як же тоді шпалери в тронній залі? Ми щойно їх поклеїли…
– Не хвилюйся, приватизація нам не зарадить. Тут і так давно вже все приватизоване. Мною. Та й тарифи підвищувати не можна. Людей шкода. Революцію влаштують.
– Ах, бідна моя донечка збанкрутілого Короля!
– Тс-с-с! Не голоси ти так. Наразі про це знаємо лише ми. Отож я і пропоную, як вчинити, – Король хукнув на печатку і приклався до гербового паперу. – Це справа державної ваги! То ви підписуєтесь?
– А в нас є інші варіанти? – схлипнула Королева й поставила підпис на документі.
– За правилами етикету, Ваша Величносте, це називається шахрайством, – зауважив Головний Радник.
– Чого зразу шахрайством? Усе буде чесно. Чи ви гадаєте, пане Етикетусе, вони мають цілуватися безплатно?
– Ах, цілуватися! – знову схлипнула Королева. – Вона ж іще така маленька.
– Та не хвилюйся, люба. Обіцяю, що до цього не дійде.
– І все-таки, Ваша Величносте, якщо вас цікавить моя думка, то я за підвищення тарифів, – пробурмотів Головний Радник.
– Думка справді цікава, – погодився Король. – Ось вам перо.
Головний Радник неохоче черкнув під підписом Королеви.
З цього моменту таємний наказ набув чинності. І Король хутенько сховав його в надійне темне-темнесеньке місце.
– От побачите, ви мені ще подякуєте! – прорік він наостанок.