– Аврора Діснейко, Адріана Челентана, Барбара Барбі, Білосніжка Гноменко Сьома, Глюк Енакін, Мізиночка Ельфівна, Іссумбосі Здоровило, Карина Бурана, Людвіг ван Моцарт, Маляка Олександрівна, Марі Фредріксон-молодша, Олівія Салатте, Петро Пен, По Пе Люшка, Річард Гиря, Піноккіо Буратинів… – перераховувала Принцеса із заплющеними очима й загинала пальці.
– Що це ти робиш? – поцікавився в неї однокласник Альберт.
– Я склала список учнів нашого класу й тепер нарешті хочу вивчити, як їх усіх звати.
– І навіть цього новенького, як його… Сітра… Трояна… Павла?.. Ну, того, якого тато назвав на честь автівки? – запитав Роберт, брат-близнюк Альберта.
– Так, і його, – відповіла Принцеса. – Сітроен Пабло Дієго Хосе Франсіско де Паула Хуан Непомусено Марія де лос Ремедіос Сіпріано де ла Сантісіма Тринідад Кліто Руїс-і-… і-… – назвала по пам’яті й затнулася. Потім підгледіла в списку. – …і-Пікассо. Ось як його правильно звати!
– Неймовірно! – Сітроен Пікассо заплескав у долоні. Він підслуховував розмову з третьої парти. – Зізнаюся, що й сам часто плутаюся у власному імені. А тебе як звати?
– Принцеса.
Запала мовчанка, ніби Сітроен чекав чогось іще.
– А звати як?.. – ще раз запитав він.
– Я ж кажу, Принцеса.
– А-а-а, це ім’я! Не зрозумів одразу, вибач. А прізвище яке?
Принцеса задумалася.
– Можливо, це і є прізвище… – відповіла невпевнено.
– А ім’я? – не вгавав хлопчик.
На щастя, пролунав дзвінок на урок і відповідати Принцесі не довелося. Бо вона ніколи не задумувалася над цим питанням. І після уроків підійшла до вчительки.
– Маргарито Евклідівно… – звернулася Принцеса.
– Пані Маргаритка, – перебила її вчителька, яка страшенно не любила, коли до неї зверталися по батькові.
– Пані Маргаритко, – виправилася Принцеса, – скажіть, будь ласка, як мене звати?
Вчителька здивовано поглянула на дівчинку.
– Ваша Високосте, хіба ж ви забули? Принцеса.
– А це ім’я чи прізвище?
Пані Маргаритка здумалася.
– Мабуть, ім’я.
– Виходить, що в мене немає прізвища?
Маргарита Евклідівна перевірила в журналі – там було написано лише «Принцеса».
– Виходить, Ваша Високосте, що якось дивно виходить… – ще більше задумалася вчителька. Відтак здогадалася: – Так це ж ваше прізвище і є – Ваша Високість! – і дописала повне ім’я в журналі – Принцеса Високість.
– А чому тоді в мого батька цілих два прізвища: Ваша Величність і Ваша Татусевість? І обидва не такі, як у мене? – не вгавала Принцеса.
– Можливо, це його дівоче… тобто хлоп’яче прізвище… – припустила пані Маргаритка.
Але Принцесу відповідь не задовольнила. Тому вдома вона причепилася до Короля:
– Ваша Татусевосте, а це ваше дівоче ім’я чи прізвище?
– Що? – не втямив Король.
І Принцеса переповіла йому все, що трапилося в школі.
– …Отож, пані Маргаритка припустила, що це ваше дівоче, тобто довесільне прізвище, – завершила вона.
– Та що вони собі дозволяють у цій вашій школі! – спалахнув Король. – Не їхнього ума діло думати про справи державної ваги!
– Ого, ваше прізвище аж таке важезне?
– Авжеж, а ти як думала!
– Мабуть, воно якесь навдивовижу благородне! І довге-предовге, як у Сітроена! – захоплено вигукнула Принцеса.
– Можу тебе запевнити: воно найдовше з усіх найдовших прізвищ! – гордо заявив Король.
Принцеса швиденько витягла з рюкзака блокнот і олівчик.
– Я готова записувати!
– Записувати?.. Ну, кхе-кхе… – похлинувся Король. – Ти знаєш… воно таке шляхетне, що аж не знаю, як і… словом… – завагався він. – Краще зробімо так: щоб не помилитися, я подивлюся, як воно правильно записано в паспорті, а тоді продиктую тобі. Гаразд?
– Гаразд, Ваша Татусевосте… – дещо розчаровано погодилася Принцеса.
– Ну от і добре! – зрадів Король. – А зараз тобі час робити уроки. А мені – займатися державними справами: підвищувати податки, знижувати пенсії… – і тут же виправився: – Тобто навпаки.
Принцеса нічого не второпала. Але щоб видатися тямущою в державних справах, притакнула Королю:
– Робити все навпаки – це дуже важливо!
І як учив її на останньому уроці етикету спілкування з батьками пан Етикетус, Принцеса вклонилася та слухняно пішла виконувати домашнє завдання з математики й читання.