Тим часом Король вирішив також не сидіти склавши руки. Він тричі постукав по стіні, потім двічі, зробив довгу паузу і протарабанив ще сім коротких стуків. Зі стіни відгукнулося в тій самій послідовності. Отже, міністр секретної служби, як завжди, був на місці.
І Король продовжив настукувати – на секретній, відомій лише йому та міністрові мові.
Це тривало недовго – хвилин п’ять, – а зміст їхньої розмови, на жаль, не підлягає перекладу.
Невдовзі над однією з шухляд королівської шафи заблимала лампочка. Король відімкнув замок і видобув із шухляди грубу пожовклу теку.
– Дякую, пане міністре! Блискавична робота! – вимовив він уже нормальною мовою, струшуючи порох із палітурки.
На ній стояв штемпель: «Цілком таємно! Розпечатати лише в разі надзвичайної події!». І підпис від руки червоною пастою: «Іменем закону».
Короля розпирала цікавість, що ж там усередині. Водночас як законослухняний правитель він не міг порушувати приписів закону. Тож Король завагався. Вичерпний список з переліком усіх подій, які можна вважати надзвичайними, він затверджував особисто, кілька років тому. І тепер спробував пригадати, про що ж у ньому йшлося.
– Землетрус, нашестя драконів, вибори, Врушка Пу, ремонт, магнітні бурі, чорна п’ятниця в королівському гастрономі, колорадські жуки, туристичний сезон у замку, концерт трубадура Віника, шашлики… – перераховував Король. Ніщо з цього аж ніяк не було пов’язане з прізвищем Короля. Хіба що…
– Авжеж, потоп! – згадав Король про ще одну надзвичайну подію зі списку. – Якщо Принцеса не дізнається імені й прізвища, вона неодмінно розплачеться. А якщо вона розплачеться, то неодмінно станеться потоп!
Цього пояснення було достатньо, щоб Король рвучко відірвав гербовий сургуч із зав’язок і розгорнув теку. Зсередини посипалися чорно-білі фотографії, дитячі малюнки, засушене листячко… І Король відразу згадав, як маленьким закладав те листя поміж сторінками енциклопедії та сушив на батареї, як потім сварився на нього тато, також Король, коли відривав від книжки прилипле листячко разом з картинками… Ось перший молочний зубик, ось світле м’яке волоссячко, молода мама, дідусь Король, якого він не пам’ятає, екскурсія до зоопарку, відбитки руки в дев’ять місяців і ноги в три роки…
У теці було все те, що лишилося від королівського дитинства. Король бережно роздивився старі світлини, понюхав вицвілі листівки з незграбними дитячими карлюками і трохи засумував. Колись і він був зовсім маленький, навіть молодший за Принцесу. А тепер… живіт, вусики, корона…
Коли ж це увагу Короля привернула бирка-браслет – такі застібають у пологових будинках немовлятам, щоб ненароком не переплутати їх. На браслеті був зазначений день народження Короля, проте ім’я було геть незнайоме.
– Цікаво, що в моїй теці робить чужа бирка… – задумався Король.
Він понишпорив у теці в пошуках своєї. Однак іншої там не знайшлося. Це було дуже дивно. І мало означати щось дуже цілком таємне.
Король ще раз постукав по стіні. І в королівській шафі знову заблимала лампочка – тепер уже над іншою шухлядою. Король вийняв з неї ще одну теку. На відміну від першої, вона була зовсім тоненька. І зовсім секретна – з броньованого матеріалу, замкнена кодовим замком із сигналізацією.
«Цілком абсолютно таємно! Не розгортати ніколи!» – прочитав він на голограмі, приклеєній до теки. Утім там ані слова не було про «іменем закону».
– А якщо не іменем, то можна, – вирішив Король і ввів цифри навмання. Потім ще раз, і ще. Не спрацювало.
Тоді Король спробував підколупнути теку ножичком – анічогісінько.
Пробити степлером, защемити між дверима, підточити пилочкою, розбити горщиком кактуса, пропекти лупою її також не вдавалося.
Змучений Король витер лоба й подивився у вічко замка.
– Кхе-кхе! – пролунало над самісіньким вухом.
З несподіванки Король аж підскочив. Заклопотаний текою, він не чув і не бачив, як надворі знову задирчав моторолер Головного Радника, як у вестибюлі під кроками чотирьох ніг заскрипіли сходи, як протяг прочинив двері до королівського кабінету і як його поріг попідруки з паном Етикетусом переступив дехто, хто мав нахабність не постукати. А точніше – переступила.