Самовільне проникнення до королівського кабінету невстановленої особи, яка з необережності перелякала Короля аж до підстрибця, спричинило те, що абсолютно секретна тека підскочила разом із ним. А от приземлилися вони нарізно: Король, на щастя, у крісло, а тека – у відро з водою. Причому не зовсім питною.
Авжеж, за етикетом, повне відро води невідомої чистоти в кабінеті будь-якого короля – річ неприйнятна. Однак у кабінеті саме цього Короля воно було буденним явищем. Разом зі всілякими черв’ячками, личинками, перевареною перловкою та іншою гидотою. І все через пристрасть Короля до риболовлі: саме в цьому відрі у вільний від роботи час він експериментував із налаштуваннями поплавців і грузил своїх снастей.
Отож секретна тека з кодовим замком плюхнула просто у відро з водою – і з нього вмить вилетів сніп іскор і бульок. Розетки в королівському кабінеті пустили їдкий димок, лампа на столі блимнула і згасла.
– Це неподобство! Хто дозволив кахикати?! – заверещав Король. – Он скільки лиха через вас!
– Перепрошую, Ваша Величносте! Просто вибило пробки, – відзвітував Головний Радник. – Зараз усе увімкну! – і побіг до електрощитової.
Невдовзі лампа знову засвітилася. А у відрі запищало.
– А щоб тебе, цить уже! – Король розмотав одну зі своїх вудок і виловив теку з відра.
Електронний замок на ній досі іскрив. Через коротке замикання на екрані блимали незрозумілі ієрогліфи.
– Схоже, перезавантажився, – дійшла висновку похила на вигляд дама, яка прийшла до кабінету разом з паном Етикетусом. – Спробуй чотири одиниці, золотко, – підказала вона, – це завжди спрацьовує.
– А ви взагалі хто така, щоб радити? – обурився Король такому нахабству.
– Я – це я. Але питання в тому, голубе, хто ти такий, – відповіла дама. – Дай-но мені. – Вона вихопила в Короля теку і ввела код «один-один-один-один».
Замок і справді відімкнувся. Дама вийняла звідти два ламіновані аркуші. І поки Король приходив до тями від її зухвальства, уважно перечитала папери.
– Я так і знала. Ось твоє, а ось це – його, – сказала вона, труснувши документами. – Ану покажи тепер свої сіднички, мій дорогенький!
Тут Король остаточно отямився й натиснув кнопку тривоги.
До кабінету відразу ж увірвалося з пів сотні вартових. Даму вмить оточили. Позаду всіх, не маючи змоги продертися ближче, з’явилося стурбоване обличчя Головного Радника.
– Закувати цю божевільну! – наказав Король. – І до підземелля!
– Не чіпайте її, Ваша Величносте! – заголосив Головний Радник, розмахуючи руками з-за спин.
– Не чіпайте мене! – і собі закричала дама, укусила одного вартового, другого вдарила по голові текою і вирвалася з оточення.
Пан Етикетус кинувся їй назустріч.
– Ваша Величносте, це ж моя теща! – пояснив Головний Радник. – Хіба ви не впізнали?
– А-а-а… – Король придивився уважніше. – Справді. Ми бачилися одного разу, у суді, – згадав він. – Тільки тоді ви були чи то худіші, чи то без окулярів.
– У мене була інша зачіска, – підказала теща. – І ми зустрічалися набагато раніше, рибонько. Я знаю тебе із самих пелюшок!
Цього разу Король вирішив пропустити панібратське звертання повз вуха. Запроторити цю бабусенцію до підземелля він завжди встигне. А от якщо вона справді знає Короля змалечку… Можливо, тоді розтлумачить йому, що означають ці дивні знахідки з королівських архівів. Не даремно ж пан Етикетус притягнув цю стару.
Тому Король подякував варті за пильність і попросив поки що залишити кабінет.
Аж тоді він нарешті про все дізнався.