У лікарні Митька зустріла мила жіночка і сказала:
– Привіт! Давай знайомитися. Я Марія Степанівна, старша медсестра. Зараз я покажу тобі твою кімнату.
У новій кімнаті Митькові сподобалося. Там стояло два ліжка, дві тумби, два стільці й один стіл. І називалася вона дуже дивно – «палата».
«Палата! – повторював про себе Митько. – Немов у палаці!»
Аж ось до палати зайшов хлопчик. Він мав яскраво-руде волосся. Ніби сонечко засяяло в кімнаті – так одразу стало ясно!
– Привіт! Ти новенький? А мене Федько звати.
– А мене Митько.
– Операцію вже робили? А мені робили! – Федько гордо показав на свій живіт. – Дурниця: поспав, прокинувся – і все готово! А ти в хрестики-нулики грати вмієш?
Але не встиг Митько відповісти, як знову зайшла Марія Степанівна й покликала Митька на операцію.
– Зараз поїдеш, як на кареті!
І справді, Марія Степанівна привезла ліжко на коліщатках, на якому Митько й вирушив на операцію. «Як король!» – думав Митько, поки його возили різними коридорами лікарні. Везли, везли, допоки він не потрапив у сліпучо-білу кімнату з написом «Операційна».
– Бачиш, як тут чисто! Тут роблять операції – жоден мікроб не має сюди потрапити!
Із ліжка на колесах Митько переліг на інше ліжко, яке чомусь називалося «операційний стіл».
«Операційний стіл! Оце сміхота!» – думав він. І ось до Митька підійшов лікар. Хоча його майже не було видно – зелений халат, шапочка, маска, – проте Митько одразу ж зрозумів, що він дуже добрий. Руки в нього були великі й теплі. Вони змастили чимось прохолодним його живіт. Потім хірург весело спитав:
– То що, Митьку, потрібен тобі цей апендикс? Та ну його!
– Та ну його! – погодився Митько.
– Тоді охолонь, поспи. А щоб ти швидше заснув, я дам тобі маску. Прокинешся – і все буде готово! Згоден?
– Звичайно, згоден.
На Митька вдягли маску – він одразу ж заснув. А коли прокинувся, то побачив, що перебуває в палаті. Оце дива!
Поряд стояв Федько.
– Ну нарешті! – зрадів він. – Нумо в хрестики-нулики грати, бо я вже тут засумував без тебе!
– Я б у квача пограв… – запропонував Митько.
– Ні, у квача поки не можна. Вставати лікар тільки завтра дозволить.
І лише тепер Митько згадав, що йому ж операцію зробили! Він помацав свій живіт – там був шов. Оце так! Значить, поки він спав, лікар вирізав йому апендикс, та ще й живіт зашив!
«Тепер я цілком здоровий! – подумав Митько. – Як добре, що мене вилікували!»
За кілька днів Митька виписали додому. Але він часто згадував, як у лікарні було весело, як він грався зі своїм новим другом Федьком і як швидко йому зробили операцію, так, що він навіть нічого не відчув.