«Збираймося і йдемо до парку, там на нас чекають Левко і Тафік. Настав час діяти!»
– В який ще парк, котику? Я саме чудодійний супчик приготувала за рецептом Лілії. Може, поїмо? – бідкалася Лізі.
«Наливай у термос і бери із собою. Усе із собою – суп, скрипку!.. Збирайся, Каті. Тільки… підбери щось із Ліліїного гардеробу для себе. Бо так ти… – Рудий затнувся, глянувши на дивне вбрання дівчинки, та за мить зметикував: – …бо так ти змерзнеш».
* * *
– Правильно кажете, діти! – Гидокус підхопив дитячі слова, сказані спересердя. – Як тут не злитись?! Злитись можна і навіть треба. Подумаєш – дорослі! Їм тільки дай волю – на голову сядуть. А де права дитини? Пропоную, поки дорослих нема, написати на них лист-скаргу Санті. Пригадати всі види дискре… дискрі… дискрімінанти…
– Дискримінації, – поправила троля Лізі, яка стояла в гурті дітей.
(Вона з Каті та Рудим прийшли в парк, і вчителька непомітно пробралася в кав’ярню).
– Так-так, її! А скажіть-но, кому з вас батьки забороняли їсти те, чого хочеться і скільки хочеться? Кого змушували щовечора чистити зуби? В інтернеті не сиди, одягни шапку, прибери в кімнаті, винеси сміття, полий квіти, сходи до магазину… експлантація якась, та й годі!..
– Експлуатація, – знову не втрималася вчителька.
Гидокус зиркнув у бік Лізі, запідозривши щось недобре.
– Екс-плу-а-та-ці-я, – вимовляючи чітко по складах, троль рушив до вчительки. – Чи ваші листи-скарги засмутять Санту? Так! Чи здійснить він після цього ваші бажання?! Так! Змушений буде здійснити, він же Санта! А ваше бажання – це відплата, це холод, вічний холод!.. За вікном, у серцях, у поглядах, у душах…
Гидокус ходив навколо дітей, які, сидячи на підлозі, згуртувалися біля вчительки, і зазирав кожному у вічі. Від його слів справді хололо на душі, а величезне вікно почали затягувати білі візерунки наморозі.
Тієї миті до кафе влетів Тафік, тримаючи в лапах стосик листів.
– Листи до Санти! Листи до Санти! – зарепетував папуга.