Чарлі та його друзі

На галявині великого лісу, що його називали чомусь Лісом казкового дива, жив собі маленький ґномик Чарлі. У нього було багато друзів. Це і ведмедик Ноа, і білочка Сінді, і зайчик Едді, і їжачок Ріно, і лисичка Елізабет. Усі вони любили Чарлі за доброту, щирість та вміння радіти й дарувати радість іншим. Усім їм ґномик допоміг у скрутний для них час. Ведмедику Ноа Чарлі вилікував ушкоджену лапу. Білочці Сінді підсобив донести в дупло горішки та шишечки, зайчика Едді заховав у своєму крихітному будиночку від грози, їжачку Ріно допоміг відбудувати зруйновану нірку, а лисичку Елізабет звільнив із капкана, в який вона потрапила через необережність. Чарлі любив лісових мешканців, а всі вони любили і поважали маленького ґномика…

Сьогодні радісний і святковий день у житті Чарлі, особливий день – день його народження.

Заздалегідь готуючись до свята, він із нетерпінням чекав у гості своїх щирих та вірних друзів. Першим до маленької чепурненької хатинки Чарлі прийшов ведмедик Ноа. Побачивши друга у віконце, усміхнений Чарлі вийшов назустріч, кажучи:

– Добридень, великий Ноа. Радий тебе бачити.

– Добрий день, дорогий Чарлі! – відповів ведмедик, подаючи праву лапу, а ліву ховаючи за спиною.

– А що в тебе там? – запитав, сміючись, ґномик.

– Щиро вітаю тебе, Чарлі, з твоїм днем народження! – врочисто мовив Ноа і повільно витягнув з-за спини ліву лапу, в якій тримав горщик. – А ось і подарунок. Прийми від мене духмяний квітковий мед.

– Дякую тобі, Ноа, дуже дякую, – сказав Чарлі, беручи горщик. – Але це такий дорогий дар… Бім-бом, сьогодні я щасливий ґном…

– Я радий, Чарлі, що тобі сподобався мій подарунок. Ніколи не забуду, як ти зцілив мою ушкоджену лапу. Вона так боліла… А ти вилікував! – сказав ведмедик Ноа, облизуючи лапу.

За розмовою друзі не помітили, як до них із дерева спустилася білочка Сінді.

– Привіт, великий Ноа… А тебе, милий Чарлі, вітаю з днем народження. Бажаю тобі бути завжди таким добрим, турботливим, співчутливим, яким ти є.

– Стараюсь, – усміхнено сказав іменинник, а білочка Сінді продовжила: – Ось тобі в подарунок кошичок горішків та ягід. Дінь-дзінь! Цмок-цмок, – і вона поцілувала Чарлі.

– Дякую тобі, чарівна Сінді, й тобі, великий Ноа, за ваші вітання й такі чудові подарунки! Бім-бом, я ґном Чарлі, дуже задоволений…

Десь недалеко залунала чиясь весела пісенька. Чарлі прислухався:

– Що це? Ніби хтось співає…

– Такий дзвінкий голосочок може бути тільки в нашого зайчика Едді… Дзінь-дзінь, – здогадалася білочка Сінді.

Друзі й справді побачили зайчика Едді, який, стрибаючи їм назустріч, співав свою нову пісеньку:

• Кажуть всі, що я тремчу,
• Як листок осики.
• То неправда –  я росту,
• Виросту великим.
• Буде зайчик, як ведмідь,
• А можливо, більший…

Ураз Едді зауважив, що його слухають, і продовжив пісеньку так:

• Друзі, ви мені простіть,
• Що пишу я вірші.
• А сьогодні заспівав,
• Бо в лісі свято:
• Чарлі наш посеред трав,
• І гостей багато!

– Оп-ля! А ось і наш Едді. Привіт, стрибучий друже! – весело сказав ведмедик Ноа.

– Привіт усім! Стриб-стриб, – привітався Едді, й, ставши в урочисту позу, звернувся до Чарлі. – Дорогий Чарлі, вітаю тебе з твоїм святом! Зичу щастя і радості багато. Щоб усі тебе любили та поважали і завжди у всьому тобі допомагали. Хочу тебе ще раз привітати і дуже корисні овочі тобі подарувати. Ось візьми цю капусту та моркву, я сам виростив. Дякую, що врятував мене від страшної грози. Я тоді мало не загинув у воді… Пам’ятаєш?

– Здається, пам’ятаю, а може, й ні. Бім-бом, бім-бом… Ми, добрі ґномики, постійно комусь допомагаємо.

– Невже ти забув, Чарлі? – розчаровано протягнув зайчик Едді.

– Ну що ти, Едді, – розсміявся Чарлі. – Звичайно, я не забув… Ми, ґноми, справді пам’ятаємо все: і добре, і погане… Дякую тобі, Едді, за хороші слова і такий… вітамінний подарунок.

Усі радісно засміялися. Через мить друзі побачили, як із-за кущів граційно вийшла лисичка Елізабет, кажучи:

– Салют усім! Як приємно бачити вас радісними і щасливими! А найбільше має веселитися Чарлі, бо він сьогодні – іменинник. І ми всі маємо його вітати.

– А ми вже привітали! – відповіли хором лісові звірята.

– Тоді дозвольте і мені, лисичці Елізабет, наймудрішій і найкрасивішій у нашому Лісі казкових див, привітати маленького Чарлі та вручити йому цей красивий букет польових ромашок. А ще – смачненький тортик. Бажаю тобі, наш любий друже, і надалі допомагати лісовим мешканцям, рятувати їх від біди.

Я завжди вдячно згадую, як ти визволив мене з мисливського капкана. То було так страшно… Ось послухайте пісеньку про пригоду, що тоді зі мною трапилася:

• Темнішої ночі не бачила я,
• Все небо закутали хмари.
• Здавалося, щезла стежина моя,
• Ще добре, що нюх добрий маю.
• Ох, страшно як!
• Ах, страшно як!
• І раптом… Ой, що це? По лапі удар,
• Аж скрикнуло серце від болю,
• Полилися сльози, як дощ із тих хмар,
• Потрапила я в неволю.
• Ох, страшно як!
• Ах, страшно як!
• І, мабуть, загинула б, друзі, тоді,
• Зробили б із мене шапчину…
• Та ґном не залишив лисичку в біді,
• Звільнив і привів у хатину.
• Ох, добре як!
• Ах, добре як!
• Ту рану мою лікував, як умів:
• Травичкою, маззю, словами…
• І знову ви чуєте, друзі, мій спів,
• Радіти я можу із вами.
• Ох, добре як!
• Ах, добре як!

– Чао, я закінчила співати! Ще раз вітаю тебе, Чарлі, бажаю тобі всього найкращого і дякую за все, – сказала лисичка.

– Я тобі теж дякую, люба Елізабет, – вклонився Чарлі подружці.

– А ось і наш Ріно повзе, мабуть, грибочки для Чарлі не­се… – віршовано проголосив зайчик Едді…

– Привіт, друзі, – захекавшись, сказав їжачок Ріно. – Пуф-пуф, дайте перевести дух. Нашого іменинника Чарлі я щиро вітаю і зараз голочками зроблю йому масаж…

– Краще не треба… – заперечливо похитав головою Чарлі.

– Пуф-пуф, якщо ні – то ні. Ось тобі подарунок – найкращі та найсмачніші грибочки, що ростуть у нашому лісі. Зніми їх, будь ласка, з моїх голочок, бо я так натомився, що й повернутися не можу…

Чарлі заходився знімати грибочки з голок Ріно, а той, сміючись, підставляв йому колючу спину.

– Обережно, не поколи мене… – попросив Чарлі.

– Постараюся… – запевнив його їжачок Ріно.

Коли подарунок опинився в руках іменинника, їжачок поважно сказав:

– Ти, Чарлі, наш вірний друг, і ми, мешканці Лісу казкового дива, дуже любимо тебе та пам’ятаємо всі добрі справи, що ти для нас зробив. Хіба можу я забути, як ти допоміг відбудувати мою зруйновану нірку? Тепер там ще зручніше спати, ніж було раніше. Пуф-пуф.

– Дякую вам, друзі, за щирі вітання, за вашу доброту та чудові подарунки, – знову низько вклонився щасливий Чарлі. – А зараз нумо святкувати, смачні страви споживати. Це я вже, як зайчик, віршами заговорив… Цікаво-цікаво, бім-бом, що може ґном… Продовжую. До столу я запрошую всіх, нехай лунає наш веселий сміх. Нехай у лісі буде радості багато, тож починаймо, друзі, святкувати… І прийміть мою пісню в подарунок:

• Хоч ми – маленькі ґномики,
• Велике серце в нас,
• Щоб лише добрі спомини
• Лишались повсякчас.

Приспів:

• Подай мені лапку,
• І я тобі руку подам,
• Поставимо разом
• Заслін ворогам.

 

• Ми дружбою сильні,
• А ліс – рідний дім –
• Плекає нас, різних,
• В наметі своїм.
• Давайте усміхатися,
• Хай радість тут живе,
• Мої сестрички й братики,
• Все царство лісове.

Приспів.

…Ґномик Чарлі та його друзі святкували і веселилися до глибокої ночі. Тож коли сонце червонобоким яблуком закотилося за обрій, а місяць всіяв небо зірками, до будиночка Чарлі підійшов ще один непрошений гість Лісу казкового дива. У цьому Лісі ніхто, мабуть, і не здогадувався, що поряд із ними глибоко під землею живе злий троль Вінс. Ніколи за час свого існування він не зробив жодної доброї справи. Тільки зло, як скарб, у серці мав, лише зло він іншим дарував. Ще й сміявся крадькома, що велика сила зла… Ось і зараз троля неабияк розізлили веселощі лісових мешканців.

– Веселяться, радіють… Чарлі вітають та улесливі пісеньки співають. Я ще подивлюсь, як ці щирі друзі йому допоможуть та чи слова розради в біді знайти зможуть. Ми злі, але правдолюбні тролі, добре знаємо: любов часто змінюється ненавистю, дружба – ворожнечею, симпатії – антипатіями. І причиною є найчастіше зрада та заздрість… Звичайна чорна заздрість! Зараз – ваш час, веселіться собі, співайте, та про мене, злого троля, ви ще колись згадаєте… – сказав Вінс і несподівано зник, немов розтанув у повітрі.

Зміст