Зібравшись на святкову гостину, лісові мешканці з цікавістю слухали захоплюючі розповіді Чарлі та Одді про їхні неймовірні пригоди в далекій Ґеномії.
– Ти переконався, Чарлі, – сказала несподівано Одді, – що справжня дружба пізнається не тільки в радості, а й у біді. І мені дуже приємно, що ми з тобою змогли пройти крізь усі перешкоди та залишилися вірними нашій дружбі.
Усі зааплодували.
– Ми з Одді, – впевнено сказав Чарлі, – витримали випробування тому, що твердо вірили: можемо зробити навіть неможливе. А ще ми розуміли, що щасливими є лише ті, хто вільний у своїй думці, у своєму слові, у своїх діях. Тому з такою наполегливістю, стійкістю та мужністю боролися за визволення Ґеномії. Чітко усвідомлювали: якщо доведеться, то для щастя волелюбного ґеномійського народу пожертвуємо навіть найдорожчим…
– Знаєш, Чарлі, ми з тобою переконалися, що найвищу ціну мають життя і свобода. Тому завжди варто захищати свою думку, радіти життю, мов найдорожчому скарбові, та боротися за свободу, що необхідна всім, як повітря.
– А ще ми з Одді зрозуміли, – додав Чарлі, – що перемога не завжди на боці сильних і могутніх. Її можуть здобути і маленькі, здавалося б, беззахисні ґноми, якщо мають велике бажання перемогти у важкій битві між добром та злом, правдою та брехнею, любов’ю і байдужістю… А тепер я дуже радію, що не розчарувався у своїх старих друзях, тішуся, що знову маю хатинку і зможу в ній перезимувати. Бачу, вона навіть краща, ніж була стара.
– Значно краща, Чарлі. Хто-хто, а я на красі розуміюся… – висловила свою думку лисичка Елізабет.
– Не знаю, яка була стара, а ця мені подобається, – весело сказала Одді.
– Ти також можеш жити в цій хатинці… – запропонував ґномик.
– Дякую тобі за це, Чарлі. І дякую всім тим, хто допоміг моєму другові Чарлі.
– Дінь-дзінь, дінь-дзінь, нині добре нам усім! – радісно мовила білочка Сінді.
А ведмедик Ноа, ставши на великий пеньок, проголосив:
– Оп-ля! Не страшна тепер зима, я в барлозі, ти в домі – всі ми будемо здорові.
– Ви чуєте? – захоплено сказав зайчик Едді. – І білочка, і ведмідь заговорили віршами!
– Невже ти, Едді, думав, що тільки твоєму мозкові це під силу? – гучно засміявся ведмедик Ноа. – Коли зробиш щось добре, душа прагне не тільки говорити віршами, а й співати.
Спостерігючи за радісним святкуванням, троль Вінс розчаровано сказав:
– Я думав, додому повернуся, над Чарлі та Одді посміюся. Аж ні, подарунок їм друзі зробили, цих ґномів не тільки радо зустріли, а ще й будиночок їм збудували. Свято гучне на їх честь влаштували. Тепер усі святкують, веселяться, зла вони аж ніяк не бояться… Про свої пригоди ґноми розповідають, усі з перемогою їх вітають… Як же так це може бути, щоби зло – і враз забуте? Ні, цього не розумію, адже зло щоденно сію; та воно не проростає, усе зло чомусь зникає… Як ніколи й не було… Не потрібне світу зло?..
– Ноа правду сказав… Наша душа прагне співати від радості й щастя… Тож давайте, друзі, заспіваємо всі разом нашу пісню, – запропонував Чарлі. – Пам’ятаєте?
– Пам’ятаємо! – загукали всі.
Чарлі скомандував, наче диригент:
– Готуйтеся! Починаємо!
- І в Лісі казкового дива зазвучало:
- Знову з кленом ніжно поговорим,
- Із берізкою пошепчемось вночі…
- Добре розуміти листя мову,
- Таємниці знати лісові.
Приспів:
- Всі пам’ятаймо, як святу молитву,
- І в молоді, і в зрілії літа,
- Що лиш добро спроможне нас зцілити,
- Що світ врятує тільки доброта!
- Тихо-тихо в травах ми задзвоним, –
- Мелодійно хай озветься диво-мить,
- На галявині зеленім лоні
- Сяде сонечко перепочить.
Приспів.
- Подаруєм усмішки щасливі,
- Будем сильні дружбою завжди,
- Доброю ми зробим кожну днину,
- Хай щодня добро в серцях звучить!
Приспів.
Слухаючи пісню, що розлетілася усім Лісом казкового дива, троль Вінс, важко зітхнувши, проказав:
– Зло в душі своїй плекав і тому самотнім став. Чарлі й Одді друзів мають і усім допомагають. Їх завжди радо зустрічають, щиро люблять, поважають, а мене ніхто не знає і на мене не зважає… Що я є, а що нема – непотрібний зовсім я… Злом не можу більше жити, хочу світ цей полюбити і добро навчусь робити, з усіма буду дружити. Зло в серці загашу, а добро я запалю… Хай воно ясніше сяє і теплом всіх зігріває…
Раптом усміхнувшись, троль несподівано проспівав:
- Всі пам’ятаймо, як святу молитву,
- І в молоді, і в зрілії літа,
- Що лиш добро спроможне нас зцілити,
- Що світ врятує тільки доброта!
Йому відповіла лісова луна, що звучала ще довго-довго… А може, звучить і досі.
КІНЕЦЬ