Відчинивши дверцята маленької кімнати і підійшовши до чарівної скриньки, Чарлі завагався… “Що сказала б у такій ситуації білочка Сіндді? Або хитра лисиця Елізабет? – думав він. – Мушу вирішувати сам…” Врешті-решт відважившись відімкнути скриньку, Чарлі побачив діамантові прикраси. Там були: чудовий перстень; корона, розцяцькована, неначе камінчиками, великими діамантами; красива діадема; дивний медальйон, на якому діамантами викладений герб країни Ґеномії; сережки, котрі виблискували від діамантів, мов зорі; дивовижна брошка, на якій діаманти поєднані з рубінами, і гарний-прегарний браслет, де діаманти сплетені в чарівні квіти… Чарлі розгубився… Кожна з цих прикрас могла бути улюбленою для карлика Клемента… Але вибрати потрібно тільки одну… Яка ж із них?
Ґномик вирішив на мить уявити, що він – король Клемент, і його рука мимоволі потягнулася до дивного медальйона, на якому виблискував діамантами герб країни Ґеномії.
– Усе, я знайшов потрібну прикрасу! – захоплено закричав Чарлі.
– Ну ось, Чарлі, ти і домігся свого, – всміхаючись, сказав добрий чарівник Медокс, який раптом з’явився в кімнаті. – Ця довгоочікувана перемога – наче золотий вінець вашої боротьби. І хоч я не мастак співати, але, вражений мужністю та відвагою маленьких ґномиків, хочу тобі пісню цю подарувати:
- Був сміливим ти, Чарлі, в путі,
- Хоч в дорозі траплялося різне,
- Переміг всякі чари лихі,
- Перепони здолав таки грізні.
- Перепони здолав таки грізні.
- Призабув, що натомлений ти,
- Що болять тебе змучені ноги…
- Хто уперто іде до мети, –
- Неодмінно осилить дорогу,
- Неодмінно осилить дорогу.
Чарлі заплескав у долоньки, дякуючи за пісню, і запитав:
– Мудрий Медоксе, скажіть, будь ласка, а де Дракон?
– Дракон охороняв дорогу до чарівної скрині, а тепер, коли карлик Клемент утратив магічну силу, берегтиме мир та спокій Ґеномії. Правителів поважають тільки тоді, коли вони при владі. Навіть Дракони не хочуть служити колишнім королям…
– Але там, у підземеллі, перед сховком Дракона, залишилась Одді… – схвильовано проказав Чарлі. – Вона – мій друг. Як мені її знайти? Я обов’язково маю розшукати її!
– Не хвилюйся, Чарлі. Одді чекає тебе на квітучій галявині. Зараз ми разом миттю опинимося там…
Троль Вінс, спостерігаючи, як веселиться уся Ґеномія, радіючи своєму визволенню від довготривалого гніту, сумно сказав:
– Битву я оцю програв, ґномів так і не здолав. Тепер усі радіють, веселяться, а карлика Клемента вже не бояться. Ґеномія знову вільною стала, все зло, неначе крига, розтало… Щастя в краї цім запанує, і кожен ґном силу волі відчує. Що ж, радійте, веселіться, ще раз мило усміхніться… Злий троль Вінс програв у бою, я поразку визнаю… Ще й пір’їну загубив… Зло робити нема сил… Та я злий, тож не дрімайте, зла нового ви чекайте… Хоч добро перемогло, та не щезло в світі зло… – пробубонівши це, він перетворився на маленького комарика і полетів на квітучу галявину.
А Чарлі, не встигнувши зрозуміти, що сталось, опинився в дружніх обіймах Одді.
– Чарлі, яка я щаслива, що бачу тебе, – проспівала вона радісно. – Я без тебе неначе в тумані була, але згадка про тебе зі мною жила…
– Я теж щасливий, Одді… Я теж…
– Отже, відважні ґномики, – сказав Медокс, прощаючись, – ви досягли своєї мети, звільнивши Ґеномію від злих чар, хитрих задумів, підлих бажань. Тепер Ґеномія – знову вільна і незалежна країна. На пам’ять про ваші пригоди хай у вас залишиться цей чарівний медальйон із гербом країни, яку ви так мужньо захищали. А мені треба повертатися… Прощавайте, сміливі ґноми-правдолюби… Ой, зовсім забув… – стукнув себе по чолі Медокс і, підійшовши до Чарлі, простягнув йому пір’їну, що подарувала Золотиста Зорена. – Ось, візьми… Вона належить тобі, ти її заслужив… – промовивши це, Медокс зник, а Чарлі сумно подивився на пір’їну.
– Чарлі, скажи чесно: ти хочеш повернутися додому? – ніби вгадавши його думки, запитала Одді.
– Так, Одді… – підтвердив її здогади Чарлі. – Хоч як добре може бути мені у вільній Ґеномії, та я переконався: моя душа назавжди залишиться в моєму рідному лісі… Там – усе, що я так люблю, за чим сумую і без чого не уявляю свого життя… Там – ті джерела духу, що дають мені силу. Кажуть, що на Батьківщині навіть проста вода стає солодкою. Пробач мені, Одді, але мушу повертатися. Повір, я ніколи тебе не забуду… І ти іноді згадуй мене… А на прощання я дарую тобі свою пісеньку:
- Джерела є на світі різні, знаю,
- В їх оченята хто не заглядав.
- Схиляються над ними сумно трави,
- Бо плине час, немов стрімка вода.
Приспів:
- І не важливо, де живеш: у місті,
- Домівка – ліс чи чарівне село;
- Нехай сніги, чи дощ, чи вітер свище,
- До себе кличе рідне джерело.
- Ще є джерела і в наших душах,
- Джерела щастя, віри та добра,
- А без Вітчизни наші душі тужать,
- Для них Вітчизна – то жива вода.
Приспів.
- Тож бережімо ті і ті джерела,
- Дивімся в очі чесно повсякчас,
- Вклоняймось низько сонцю та джерелам,
- Щоб дух Вітчизни в душах не погас.
Приспів.
– Ні, Чарлі, не відлітай сам, зачекай… – попросила Одді. – Я не хочу залишатись у Ґеномії без тебе, хоча вона вже і вільна… Ти за короткий час став моїм другом, а розлучатися з друзями завжди боляче. Якщо можна, то я полечу з тобою… Ми разом відбудуємо твою хатинку і дружно заживемо в Лісі казкового дива…
– Спасибі тобі, Одді… Повір, я дуже щасливий… – сказав Чарлі і радісно додав:
- Пір’їнко золота,
- Бажання ти здійсни,
- З Ґеномії ти нас
- Швиденько віднеси
- У рідний куточок,
- Казковий лісочок.
Перетворившись із маленького комарика знову на троля, Вінс прошепотів:
– Пора додому повертатися, з ґномів бездомних там посміятися… Тож і моє прохання, пір’їнко, здійсни, у рідний лісочок мене перенеси.
Швидко підбіг до ґномиків, а вони, щасливі, тримаючись за руки, його й не помітили.
Не встигли друзі перевести подих, як опинилися в Лісі казкового дива.
– Ось, Одді, це мій рідний лісочок, – весело сказав Чарлі. – Як мені тут хороше!
– Тут справді дуже симпатично… – мовила Одді, оглядаючи галявину.
– Дінь-дзінь! Дивіться всі, хто повернувся! Яка радість! Ой, вас аж двоє… Чарлі, хто це з тобою? – спиталася білочка.
– Познайомся, Сінді, це – моя подруга. Як бачиш, вона – теж ґномка. Бім-бом, уже не один ґном. А звати її Одді.
– Одді? – здивовано перепитала білочка.
– Саме так, – привітно всміхнулася Одді.
– Дуже приємно, – схилила в поклоні голівку Сінді. Повернувшись до Чарлі, вона запитала: – А як ви познайомилися?
– О, це окрема історія, – відповів Чарлі. – І дуже цікава. Правда, Одді?
– Правда, Чарлі, – погодилася ґномка. – Дещо я можу розповісти піснею… Ось послухайте:
- Коли візьме в кліщі туга,
- А чи нещастя обпече, –
- Згадай у мить таку про друга
- І на його схились плече.
Чарлі підхопив слова пісні, й ґномики, взявшись за руки, дружно заспівали:
- Дружба – то більше, ніж золота міх;
- Дружба – найкращий дарунок для всіх;
- Дружба – то квіти з нев’янучим цвітом;
- Дружбою сильне живе все на світі.
- Пройшли пригод велику школу,
- Теплом зігріті спільним рук…
- Удвох ми сильні, як ніколи,
- Щаслива я, щасливий друг.
Пісня луною зазвучала в усьому лісі… Коли Чарлі та Одді закінчили співати, білочка Сінді захоплено сказала:
– Зараз я всім повідомлю, що в нашому Лісі казкових див є і ґном, і ґномка…
– Стриб-стриб! А ми вже почули вашу пісню, – вибіг на галявину зайчик Едді.
Незабаром біля Чарлі та Одді зібрались усі лісові мешканці.
– Як добре, що ти повернувся, Чарлі! – радісно сказала лисичка Елізабет. – Ми сумували за тобою… Повір, дуже сумували. Я навіть своїй кумі розповідала, як без тебе сумно…
– Ти для нас дуже рідний і близький, Чарлі… – наголошуючи на кожному слові, повільно проказав ведмедик Ноа. – Жаль тільки, що ми це зрозуміли лише тоді, коли ти зник із нашого лісу… Так несподівано…
Їжачок Ріно весело вигукнув:
– Пуф-пуф, у нашому лісі знову ґномика дух…
А зайчик Едді вкотре застрибав, радісно примовляючи:
– Стриб-стриб, зліва ґном – справа гриб; справа ґномка – зліва гриб. Стриб-стриб… Ми вірили, що ти, Чарлі, обов’язково повернешся. І не лише вірили, а й приємний сюрприз тобі приготували: хатинку нову побудували… Працювали всі разом удень і вночі, кожен робив, що міг… Мене й досі ноги болять. І спинку не можу випрямити… Але то дрібниці… Ось твоя нова хатинка… Ми накрили її покривалом, сплетеним із осінніх листочків… Ноа, великий Ноа, мерщій зніми покривало.
– Ось, Чарлі, подивися… – задоволено усміхаючись, сказав ведмедик Ноа і взявся знімати листяне покривало.
Чарлі був надзвичайно здивований почутим. А ще більшим стало його здивування, коли він побачив новий будиночок, який йому побудували друзі.
– Дякую вам за все… – схвильовано сказав ґномик. – Ви не уявляєте, як я вас усіх люблю… І як сумував за вами… До речі, познайомтеся: це – моя подруга, її звати Одді…
– А я її вже знаю! – похвалилася білочка Сінді. – Мені дуже подобається це ім’я: Одді, Одді. Воно звучить, як казкова мелодія: Одді, Одді… А ви поспішайте знайомитися…
Усі лісові мешканці по черзі підійшли до ґномки. Хтось подарував Одді стиглі яблучка, хтось – пишний букет із осінніх трав, а лисичка Елізабет одягла їй на голову красивий віночок із квітів, кажучи:
– Салют, Одді! Прийми цей маленький подарунок… Це диво, але… Ти така схожа на Чарлі…
– Щиро дякую, Елізабет… – задоволено поправила віночок ґномка. – Скажу тобі, що друзі завжди мають бути чимось схожі одне на одного… Особливо – душею.
– Знаєте що? – радісно запропонував Чарлі. – А давайте влаштуємо велике свято новосілля! Порадіємо спільно, що доля знову звела нас. А ми з Одді розповімо вам про наші пригоди в Ґеномії.