Зустріч з добрим чарівником та страшним драконом

Пройшовши ще багато миль, Одді і Чарлі нарешті побачили в одній зі стін маленькі дверцята.

– Мабуть, це і є таємний сховок, – прошепотів Чарлі радісно.

Відчинивши дверцята, ґноми побачили старовинну магічну книгу. Коли Чарлі обережно розгорнув її, перед ними з’явився дивний старець. Він незадоволено запитав:

– Хто ви такі? Чого вам треба? Як ви насмілилися потурбувати мене?

– Пробачте, о величний Медоксе… – вклонився Чарлі. – Ми прийшли до вас у дуже серйозній справі… Хочемо, щоби мешканці Ґеномії знову стали вільним і щасливим народом… Я знаю, що ви добрий чарівник і великий маг, тож зможете нам допомогти…

– Так, я знаю і можу все, – гордо виголосив Медокс. – Але навіщо це тобі, Чарлі? Адже твоя рідна домівка далеко звідси, чи не так?

– Так, – схилив голову ґномик.

– Отже, доля Ґеномії не має тебе турбувати…

– Прислів’я “Моя хата скраю” – не про мене. Так твердять тільки байдужі. А я не зможу спокійно спостерігати за несправедливістю та жорстокістю, що заполонили цю країну…

– Так, він не може спокійно спостерігати, – повторила слова друга Одді.

– І якщо, о величний Медоксе, ви не хочете нам допомогти, то просто скажіть про це. Але не переконуйте нас залишити все, як є, тобто змиритись і не втручатися в долю Ґеномії…

– Ти відважний, хоч і малий, – усміхнувся, Медокс. – А такі мені подобаються. Упізнаю себе в далекій молодості. Що ж… Я допоможу вам подолати злого короля Клемента… Для цього потрібно вирушати далі… Пройшовши підземеллям десять миль, ви зустрінете розбійника. Віддайте йому те, що він скаже. Далі зустрінете старця, який буде вказувати вам хибну дорогу. Ви його не слухайте, а йдіть далі… Потім зустрі­нетесь зі страшним Драконом. Якщо ви сподобаєтеся йому, він відкриє вам таємницю короля Клемента; якщо ж ні – живими ви вже не повернетеся…

– Хай буде, що буде! – рішуче сказав Чарлі. – А я таки спробую дізнатися цю таємницю, незважаючи на небезпеку…

– І я спробую, – підтримала його Одді.

– Ваша впевненість мені подобається, – погладив бороду Медокс, – і я щиро зичу вам успіху…

– Дуже дякуємо вам, о величний Медоксе, за допомогу… – ґномики вклонилися доброму чарівникові й вирушили далі.

Дивлячись із таємного сховку вслід радісним Чарлі та Одді, троль Вінс роздратовано сказав:

– Ні, це просто сміх і гріх: Медокс ґномам допоміг… Шлях подальший їм вказав, мої плани зруйнував… Та ви, ґномики, не знаєте, що в мої тенета потрапляєте… Я розбійником вдягнуся, з вас, дурненьких, посміюся, коли знову зло зроблю і пір’їну заберу. Потім старцем вмить я стану, щоби ввести вас в оману… Ой, щемить моя душа, коли зла не роблю я…

Ідучи далі, друзі натрапили на розбійника, про якого говорив Медокс. А це був переодягнений троль Вінс. Він, прикинувшись розбійником, суворо наказав ґномикам:

– Ану віддавайте все те, що маєте!..

– У мене нема нічого, крім каганця, що освітлює нам шлях… – злякано мовила Одді.

– А в мене є ще пір’їнка, яку подарувала Золотиста Зорена… – сказав Чарлі.

Троль, дивлячись на злякану Одді, сказав насмішкувато:

– Ти ґномко-боягузко, каганець можеш залишити собі. А ти, – звернувся до Чарлі, – пір’їну віддай.

Ґномик без вагань віддав йому бажане.

– А тепер ідіть звідси, – задоволено сказав переодягнений розбійником Вінс. – Ви мені більше не потрібні.

Чарлі та Одді продовжили свій шлях і незабаром натрапили на дивного старця. Вони й подумати не могли, що на нього швиденько перетворився той самий троль Вінс. Він почав вказувати ґномикам хибну дорогу, кажучи:

– Треба йти туди. Ой, я забув, ось правильний шлях… Ні, туди. Ні, туди.

– Ех, нема на тебе великого Ноа… – стомлено сказав Чарлі.

– Якого Ноа? – запитав троль.

– Ведмедика. Він упав би на тебе – і від тебе тільки мокра пляма залишилися б, – відповів іронічно Чарлі.

– Ах ти! Я тобі! – погрожуючи закричав замаскований Вінс. – Ну, я вам ще покажу…

Махнувши на нього рукою, Чарлі та Одді стомлено пішли далі. Троль Вінс, хитро примружившись, проказав їм услід:

– Перешкоди ґноми вправно подолали, на мої пастки не зважали. Але перемогу їм рано святкувати, бо страшний дракон зможе ґномів здолати. Лихими словами буде він лякати, непрості загадки казати. Хтозна, чи відгадки ґномики знайдуть, чи життя за Ґеномію своє покладуть… Зло вогнем жарким горить і добро усе спалить…

Ідучи вузьким темним підземеллям, ґномики відчули хвилі надзвичайно гарячого повітря…

– Тепло, гаряче, ще гарячіше… Навіть пече… Мабуть, цей страшний дракон уже недалеко, – здогадався Чарлі.

– Пробач, Чарлі, але я залишуся тут, – тремтячим голосом сказала Одді. – Мені страшно… Напевно, я й справді ґномка-боягузка…

– Ніяка ти не боягузка, – намагався втішити її Чарлі. – Ти просто маленька дівчинка і маєш право боятися… Заховайся тут, а я піду далі…

Пройшовши ще кількадесят кроків, Чарлі побачив страшного Дракона. Очі його світилися полум’ям, а з пащі одна за одною вилітали вогняні стріли.

Чарлі підійшов ближче і мовив:

– Мир тобі, могутній Драконе… Я прийшов поговорити з тобою…

– Кажеш, мир мені? – засміявся Дракон. – А не боїшся, що зараз від тебе залишиться тільки попіл?

– Чому ж не боюся… Боюся… Бім-бом, боїться ґном… Але, мабуть, трошки відваги є, бо інакше я би не прийшов сюди… Бім-бом, усе-таки сміливий ґном…

– Цікавий ти малий… – сказав Дракон, – але я цікавіший. Ось послухай…

І, набравши повні груди повітря, заспівав басом:

  • Я над драконами Дракон,
  • І що мені якийсь закон,
  • Тим більше – цей маленький ґном;
  • У мене – вогнений шолом,
  • Щезай від мене ти бочком,
  • А можеш, ґноме, ти бігом
  • Тікай подалі напролом.
  • Як сил не маєш, то повзком,
  • Бо налечу, немов циклон,
  • Вогню в мене ешелон,
  • І то реальність, а не сон, –
  • Це кажу я, страшний Дракон!

– Ні, – впевнено сказав Чарлі. – Ні та ще раз ні.

– Що – ні? – не зрозумів Дракон.

– Ти – не страшний Дракон.

– Чому не страшний?

– Бо ти – мудрий Дракон, – переконливо відповів Чарлі.

– А ти як знаєш? – з недовірою запитав Дракон.

– У тебе – велика голова. А якщо голова велика – то й мозку багато. А якщо мозку багато – то й мудрості багато. Принаймні, так має бути.

– Ну ти й загнув… – протягнув Дракон, оцінюючи слова Чарлі. – Так мені ще ніхто не казав. А знаєш, твої слова мені сподобались. Я відразу ж став спокійнішим. Бо не можна бути мудрим і неспокійним… А тепер кажи, навіщо ти прийшов сюди…

– Хочу дізнатись, як визволити Ґеномію від злого карлика Клемента…

– А не забагато ти хочеш, ґномику? – запитав іронічно Дракон і раптом грізно закричав: – Все! Досить! Поговорили…

– Ти знову хочеш злитись. А той, хто злиться, втрачає мудрість, – сказав миролюбно Чарлі. – Навіть якщо в нього велика голова.

– Гаразд, я скажу спокійно: втікай звідси мерщій, якщо не хочеш навіки піти в країну мертвих…

Незважаючи на погрози, Чарлі стояв спокійно, без страху дивлячись на грізного Дракона.

– Не піду, поки не отримаю відповіді на своє запитання, – по хвилі мовчання рішуче заявив ґномик.

– А ти не отримаєш, поки я не отримаю… – засміявся Дракон.

– Нічого не розумію… – знизав плечима Чарлі.

– Зараз зрозумієш… Я не скажу тобі нічого, поки не відгадаєш три загадки… Ось тоді подумаю…

– Добре… – підбадьорився Чарлі. – Кажи свої загадки…

– Отже, дай мені відповідь: “Що на світі найцінніше?” “В якій домівці живе зло?” і “Яку фортецю неможливо завоювати ні могутністю, ні утиском, ні жорстокістю?..”

Чарлі задумався. Його обличчя напружилось, а потім він сказав:

– Я готовий відповісти… Можливо, мої відгадки неправильні, але все-таки… Найцінніше на світі – це життя, кожен за нього готовий віддати все, хоча воно не купується і не продається… Зло поселяється в тих серцях, в яких більше нема місця для доброти… І третя відповідь: “Тільки фортецю любові неможливо завоювати ні могутністю, ні утисками, ні жорстокістю… Це безцінний дар кожного, і кожен сам дарує любов тому, кому забажає…”

– Що ж, ти правильно відповів на всі запитання, – сказав розчаровано Дракон. – Але звідки ти знав відповіді?

– Це не важко, – спокійно мовив Чарлі.

– А все-таки?

– Треба читати багато книжок і вміти спостерігати за життям, – пояснив Чарлі.

– Правду кажеш, – задоволено сказав Дракон. – Ти гідний того, щоб продовжити свій шлях, тому я тебе відпускаю… Чому не йдеш?

– Бо ти не відповів на моє запитання, – наголосив Чарлі.

– Що ж, гаразд… – із повагою до малого сказав Дракон. – Твої наполегливість, стійкість та мужність дуже сподобалися мені, тож відкрию тобі таємницю карлика Клемента. Ось за цими дверима ти знайдеш скриньку, в якій лежать сім діамантових прикрас. Якщо відгадаєш, яка саме прикраса є безцінною для Клемента, він утратить магічну силу і щезне з Ґеномії назавжди; якщо ж ні – ти перетворишся на маленьке залізне деревце, яке щомісяця даруватиме Клементові свої залізні плоди… Уяви: замість тебе, живого ґномика, – залізне деревце. А на ньому – також залізні плоди.

– Уявляю… Дінь-дзінь, як каже білочка Сінді, – сумно зітхнув Чарлі.

– Не зрозумів: яка Сінді? – здивувався Дракон.

– Я кажу, що плоди на тому дереві дзвонитимуть: дінь-дзінь. Дзінь-бом… Але хай буде, що буде! Я таки піду…

– Можу на прощання дати тобі, відважний ґномику, одну підказку: думай головою, але вибирай серцем…

Заховавшись за великим каменем і уважно слухаючи розмову Чарлі з Драконом, троль Вінс сердито прошепотів:

– Оце так сюрприз… Усі загадки Чарлі з честю розгадав, чим дракона і мене щиро здивував. Вирішив страшний дракон його відпустити і таємницю Клемента ґномикові відкрити. Тепер хитрий Чарлі всю правду знає, він на застороги ніяк не зважає… До скриньки чарівної впевнено йде, а там прикрасу потрібну знайде… А може й ні, тоді деревцем буде, про рідний лісочок навіки забуде…