Прокинувшись уранці, ґномик ніяк не міг зрозуміти: все, що з ним трапилося, сон чи реальність? До тями його привів голос Одді:
– Як добре, Чарлі, що ти вже прокинувся… Іди вмиватися, потім поснідаємо – і до роботи…
– Уже встаю… – сказав Чарлі й, зітхнувши, подумав: “Вона така сама ґномка, як я ґном. Значить, усе це сталося насправді… ”
Прийшовши на ту саму галявину, що вчора, і допомагаючи Одді збирати золоті та срібні крапельки, Чарлі запитав у подруги:
– Скажи, Одді, невже нема жодної магічної сили, яка би перемогла короля Клемента?
– Не знаю, Чарлі… Колись мені розповідали, що десь у печері гори Оніс є таємний сховок, а в цьому сховку лежить старовинна магічна книга… Хто знайде та розгорне цю книгу, той зустрінеться з добрим чарівником і магом Медоксом… Ось він, казали, знає, як перемогти короля Клемента…
– А тобі відомо, де ця гора?
– Та ти що… – злякано прошепотіла Одді. – її вдень і вночі охороняють воїни короля Клемента… Дістатися туди майже неможливо…
– Ти, Одді, сказала: “Майже”… Отже, все-таки є спосіб побувати там? – доскіпувався Чарлі.
– Я знаю потаємний хід. Мені колись старші ґномики показали… Але це дуже важка і виснажлива дорога. Тому добре подумай, чи варто все це робити…
– У будь-якому випадку, Одді, нам треба спробувати допомогти мешканцям Ґеномії знову стати вільним, радісним народом…
– Дивний ти, Чарлі, – сказала задумливо Одді. – Точніше, мужній. Замість того, щоб утікати з Ґеномії, хочеш навіть під загрозою смерті залишитися тут і врятувати мешканців цієї країни… А можливо, їм усе подобається, і вони не прагнуть твого порятунку? Ти задумувався над цим?
– Так, Одді, й продовжую думати. Але вважаю, що у світі нема нічого важливішого за життя, здоров’я та вільний політ…
– Вільний політ? – перепитала Одді.
– Так, – підтвердив ґномик. – Вільний політ думки, слова та дії… Нехай мешканці Ґеномії спробують смак волі. А якщо він їм не сподобається, то, я впевнений, вони, на жаль, оберуть собі королем іншого жорстокого та підступного карлика… Адже зло, як і добро, на світі ще не перевелося…
– Що ж, Чарлі, твоя наполегливість мені подобається, тому я охоче тобі допоможу… – не приховувала захоплення Одді. – Сьогодні ввечері можемо вирушити через потаємний хід до гори Оніс… Але маю застерегти тебе: цей шлях дуже важкий та небезпечний… І я, чесно кажучи, боюся…
– Воно й зрозуміло, адже ти – дівчинка… А дівчатка, як правило, бояться невідомості. Але я вірю, Одді, що разом ми подолаємо всі перешкоди… Коли відчуваєш плече друга чи подруги – ніщо не страшне.
Настав вечір… Чарлі та Одді почали пробиратися через ліс до потаємного ходу. За ними слідом йшов троль Вінс і сердито шепотів:
– До сховку потаємного ці ґномики ідуть і смерть свою, я впевнений, вони там віднайдуть. Не зможе ця малеча зло перемогти, усі геть перешкоди з гідністю пройти… За ними я слідом, наче тінь, іду, ґномів відважних уміло погублю… Чудо-птахи там зустрінуть і в темницю смерті кинуть… Тоді я порадію, їх не пожалію…
– Ось він… Потаємний хід… – радісно сказала Одді. – Ходімо швидше, Чарлі…
– Усе буде добре, Одді… Ходімо швидше…
Крок за кроком ґномики долали вузьке, темне підземелля.
– Ой, тут так темно, – знову озвався Чарлі. – Бім-бом, і сміливий ґном, але запали, Одді, ще й свого каганця.
– Чим далі – тим темніше… – прошепотіла Одді.
– Не бійся, Одді… Кажуть, що страх вбиває відвагу. Присвіти, будь ласка, сюди…
– А якщо каганець погасне, що будемо робити? – схвильовано запитала Одді.
Раптом ґномики побачили перед собою двох маленьких яскраво-рожевих пташок.
– Ой, дивись, які красиві! – вигукнула Одді.
– Справді, гарні, – погодився Чарлі.
– А ось і наші сніданки прийшли… – задоволено проспівали пташки і враз почали перетворюватися на величезних могутніх чудовиськ.
– Зачекайте! – вигукнув Чарлі. – Ви не можете нас просто так з’їсти…
– Чому не можемо?.. Можемо… – розсміялися птахи… – І ми це зараз із задоволенням зробимо…
– Жаль, дуже жаль… – зітхнув Чарлі. – А я думав, що і ґноми, і птахи мають допомагати одні одним… Рятуючи Золотисту Зорену, я вірив, що це так, а не інакше, але бачу, що помилився…
– То це ти врятував Золотисту Зорену? – здивувалися чудовиська.
– Так… Її мисливці підстрелили, і я лікував та виходжував цю чарівну пташку…
– Ми не знали цього. Якщо ти рятівник Золотистої Зорени, то ми не затримуємо тебе… Сміливо та впевнено йди до своєї мети… – сказали дивні птахи-чудовиська і зникли так само несподівано, як і з’явилися.
Троль Вінс, який, причаївшись, слухав перемовини Чарлі зі страшними чудовиськами, почав злісно перебирати ногами й засичав:
– Від злості ледь не лусну я – подарували птахи ґномикам життя. Хитрий Чарлі розказав, як Золотисту Зорену він врятував. Та дарма, все-таки моє зверху буде, небезпека та біда чекають ґномів всюди. У світі віддавна так було: сяє зло – гасне добро.
Після цих слів він щез.
А друзі, не помітивши Вінса, продовжили свій шлях…
– Одді, вибач, але я… Все… не можу більше… – стомлено сказав Чарлі. – Зараз хоч трішечки відпочинемо, а потім підемо далі…
– Ні, Чарлі… – заперечила ґномка. – Ми не можемо зупинятися, нам треба постійно рухатися. Хто засне в цьому підземеллі, той ніколи не повернеться назад, залишиться тут назавжди… Тож мусимо зібрати всі сили і продовжувати йти далі…
– Добре, Одді, ходімо… Ех, якби я мав такі ноги, як зайчик Едді, то пострибав би… Або такі прудкі лапи, як лисичка Елізабет… – повторював Чарлі.
Пробираючись підземеллям, друзі раптом побачили такого самого ґномика, як вони.
– Привіт… – добродушно привітався він і запитав: – Куди це ви йдете?
– А тобі що до того? – різко відповіла Одді. – Йдемо туди, куди ноги несуть…
– Пробач моїй подружці, – ввічливо сказав Чарлі. – Ми шукаємо таємничий сховок, де лежить магічна книга, щоб розгорнути її – і зустрітися з чарівником Медоксом. Можливо, він допоможе нам визволити Ґеномію від злого карлика Клемента…
– Що ж, мета благородна, – погодився ґном. – Та я не можу пропустити вас далі. Так велить закон… Хіба що…
– Що?..
– Хіба що твоя подруга залишиться біля мене…
– Але це неможливо! – вигукнув Чарлі. – Я не піду без Одді…
– Чарлі, я залишуся… – мужньо сказала ґномка. – А ти йди далі… Прошу тебе, йди. Вірю, що ти допоможеш Ґеномії знову стати вільною і щасливою країною…
– І я вірю в нашу перемогу, Одді… Що ж, залишайсь і не сумуй без мене…
Чарлі довелося йти далі самому. Без Одді йому стало сумно і самотньо. Щоби хоч трохи розвеселитися, ґномик заспівав:
- Дорога далека, і ноги болять,
- І плечі згинаються нижче…
- Позаду лишилося миль, може, п’ять,
- І вже до мети таки ближче.
- Попереду – воля, я вірю в це;
- Знаходить лиш той, хто шукає…
- Якби то в лісі – було б деревце,
- А тут – підземелля безкрає.
- Та мушу дійти, ключ до волі знайти,
- Країні усій це потрібно…
- Хай волі спаде благодать з висоти,
- Дорожча за золото й срібло.
– Чарлі… – раптом почув позаду себе.
Озирнувшись, ґномик побачив, як до нього біжить Одді. Вона щасливо всміхалася.
– Одді… Очам своїм не можу повірити… Як ти опинилася тут?
– Чарлі, той ґном відпустив мене! Подумавши, він сказав, що воля країни заслуговує того, щоби порушити закон. І ще він сказав, що немає вищого закону, як любов до свого народу. Така любов несправедливість перемагає і від гніту визволяє, радість дарує і чужі благання чує…
– От і добре… Я дуже радий…
– І мені добре поруч із тобою, – тихо мовила Одді.
Узявшись за руки, Чарлі та Одді закружляли в повільному танку, а потім, подивившись одне на одного, весело розсміялися…
Троль Вінс, який увесь цей час тінню йшов за ґномиками, розчаровано сказав:
– Як же так, скажіть мені, бачу, мов у страшному сні, як злий ґном їх відпускає, досягти мети бажає. Ні, цього не допущу, у пастку ґномів заведу. Зможу хитрістю я їх здолати, квітку, що росте на скелі, для Одді дістати хай спробує Чарлі, тоді все зійдеться: ґномик цей із скелі зірветься, впаде, загине й пропаде… Зло, ясніш світи, добро погаси…
Пробурмотівши так, Троль єхидно посміхнувсь і швидко зник…
Чарлі та Одді, пробираючись підземеллям, підійшли до скелі.
– Ой, дивися, Чарлі, – сказала захоплено Одді, – яка красива квітка росте на скелі…
– А хочеш, я її для тебе дістану? – запропонував ґномик.
– Ні, Чарлі… Краще ходімо далі. Ця квітка може бути пасткою для нас… Хай собі росте та милує око тих, хто живе в цьому підземеллі.
– Що ж, Одді, може, ти й права, – погодився Чарлі. – Ходімо далі…
Розчарований троль Вінс виліз зі схованки і розлючено прошипів:
– Ох і злий я, сил нема, пастку влаштував дарма… Ґноми її обійшли і далі впевнено пішли. Тепер до сховку дійдуть, магічну книгу віднайдуть… Треба щось робити, ґномиків цих згубити.