Через мить ґномик опинився на чудовій квітучій галявині.
– Ти хто і що робиш тут, на моїй галявині? – почув він голос за спиною…
Чарлі обернувся. Навпроти нього стояла… дівчинка-ґномка.
– Я Чарлі, – відповів просто. – Перепрошую, а ти хто?
– Мене звати Одді. А це – моя галявина… Зрозумів?
– Зрозумів, дівчинко… – здивовано проказав Чарлі, й уточнив: – Майже зрозумів…
– Кожного дня я приходжу сюди, на мою галявину, щоби зібрати золоті та срібні крапельки, які утворюються з роси…
– Навіщо? – запитав Чарлі. – Навіщо вони тобі?
– Щоби принести їх у дар нашому королю. Так чинять усі мешканці країни Ґеномії. Тож якщо ти вже опинився тут, то бери відерце і допомагай мені, – вдавано суворо наказала Одді.
– Я з радістю допоможу тобі, Одді… Хоча, правду кажучи, не розумію, навіщо росі перетворюватися на срібло та золото, а вашому королю збирати ці дорогоцінності, – похитав головою Чарлі.
– Тихо… Не говори нічого такого… Якщо королю донесуть твої слова, він страшенно розгнівається і посадить тебе в холодну й темну в’язницю… Ось послухай мою пісеньку:
- Усе, що ми маєм, належить йому,
- Ми слуги довічні, у рабстві щасливі,
- Бо служим найкращому ми королю,
- Хто скаже інакше – відразу загине.
- Ми мусим терпіти на нашій землі,
- Така наша доля – всміхатись крізь сльози…
- Що ґномики можуть зробити малі?
- Тому на душі в нас і влітку морози.
Слухаючи сумну пісню Одді, Чарлі вражено запитав:
– Хто ж править у вашій країні?
– О, це найвеличніший, наймогутніший і найдобріший карлик Клемент!
“Дивно все це… – розчаровано думав Чарлі. – Мріяв потрапити в чудесну країну, а можу опинитись у рабстві якогось карлика… Треба повертатися додому, поки ще не пізно…”
Його роздуми перервало запитання Одді:
– А звідки ж ти до нас прибув, якщо нічого не знаєш про нашу країну, про її закони та звичаї?
– Я, мила Одді, прилетів здалеку… Моя домівка – Ліс казкового дива… У мене там багато щирих, добрих друзів… Було багато… Правда, недавно над нашим лісом прошуміла страшна буря, що зруйнувала мою хатинку, але я обов’язково її відбудую. Просто мені стільки доброго розповіли про Ґеномію, що я вирішив: краще раз побачити, ніж сто разів почути…
– Наша Ґеномія – і справді чудова країна… Ми тут жили мирно і щасливо, поки владу не захопив жорстокий карлик Клемент… Ось тоді все змінилося… Ми, самі того не розуміючи, стали рабами короля Клемента…
– Чому ж ви не боретеся за своє визволення? – запитав Чарлі. – Адже все живе прагне волі. Вона так потрібна кожному, як повітря…
– Чесно кажучи, ми боїмося, бо карлик Клемент володіє злими чарами і спілкується з темними силами. Тож мешканці нашої країни підкорилися жорстокому та несправедливому правлінню короля і змирилися з цим… Ми – залякані та майже німі. Ти не подумай, я дуже люблю свою країну… Ось дивись, у мене на шапочці нашитий герб рідної Ґеномії. Але щось я заговорилася з тобою, несподіваний гостю, – спохопилася Одді, – а мені до заходу сонця потрібно зібрати два повних відерця: одне золотих і одне – срібних краплинок…
– Давай, я тобі допоможу. Вдвох це зробимо значно легше і швидше… Я звик допомагати і тішуся від того. От якби всі таку втіху мали, наскільки кращим став би світ…
– Що ж, від допомоги не відмовлюся, – всміхнулась Одді й заспівала:
- На нього мушу працювати тяжко,
- Хоч імені його не назову…
- Отак живу, немов у клітці пташка,
- Галявину лиш бачу цю одну.
- Мені віднині буде веселіше,
- Бо ми удвох, тепер я не сама;
- А то ставало день у день все гірше,
- Надворі літо, а в душі зима…
– Не треба так сумувати, Одді… Щось придумаємо… – спробував утішити нову подругу Чарлі.
– Що ж тут ти придумаєш, – зітхнула ґномка.
Коли відерця стали повними, Одді запропонувала:
– Ти зачекай мене тут, на галявині, а я віднесу ці відерця в королівський палац і повернуся…
Чекаючи на Одді, Чарлі думав: “Треба дізнатися, у чому криється сила карлика Клемента… І як можна визволити мешканців Ґеномії від гніту жорстокого короля…”
А потім, милуючись казковою красою дерев та квітів, Чарлі заспівав:
- Пахнуть дерева, пахнуть листочки,
- Квіти торкаються ніжно до п’ят.
- Запахи різні ніздрі лоскочуть,
- Та найкращий – волі аромат.
- Розгадаєм, вірю, таємницю,
- Вічних таємниць таки нема…
- Може, прилягти, нехай присниться?
- Що ж, таке в казці теж бува…
Троль Вінс, наслухаючи ґномикову пісеньку, дуже здивувався:
– От що Чарлі вирішив зробити – Ґеномію оцю від злих сил звільнити. І карлика Клемента скинути з трону, щоб забули ґномики про царську корону… Та я ніколи не дозволю подарувати всім волю, імені свого не осоромлю. Хай цей ґномик знає: зло – добро перемагає… Тож нікому мене не здолати і Ґеномію від Клемента не врятувати… – пророче заявив троль Вінс і зник.
Чарлі довелося чекати довгенько. Ось уже сонце закотилося за обрій, а місяць, як повноправний хазяїн, визирнув із-за хмарин, а Одді все не було… Стомившись, ґномик приліг на галявині… Він не помітив, як міцний сон захопив його, наче воїн, у полон…
Прокинувся Чарлі від чиєїсь тихої розмови:
– Ти чула, відьмочко Зілло, кого боїться наш король?
– Авжеж, сестрице Сено… Клемент боїться якогось чужоземця, котрий, як подейкують, має прийти в Ґеномію…
– Як же він сюди пробереться, коли всюди – охорона?
– Не знаю, сестрице Сено, але відомо, що саме той чужоземець зможе розгадати таємницю карлика Клемента і знищити його…
Голоси раптом стихли…
“Що це? – подумав Чарлі. – Сон… Чи я чув усе насправді?”
– Ось ти де, – побачивши, що ґномик прокинувся, зраділа Одді. – Я тебе всюди шукаю… А ти просто заснув… Ну ж бо, швидко вставай і ходімо в мій будиночок…
– Я не сплю… – заперечив Чарлі.
– Авжеж… – іронічно сказала Одді. – Тільки приліг трошки… Добре… Не будемо сперечатися, краще ходімо відпочивати по-справжньому, бо завтра вранці знову треба працювати…