Сіґурд кинувся на допомогу. Схопив драбину, що лежала за теплицею, і помчав до готелю. Пенні Еліс зуміла спуститися вниз плющем, але її чоловік і далі висів на кінчиках пальців. Сіґі блискавично злетів угору драбиною й відірвав пана Еліса від підвіконня. Закинув його собі на плече і швиденько спустився вниз, а кровожерлива свиня почала роздирати своїми лиховісними зубиськами найкращі оксамитові фіранки Елісів.
– Сіґурде, ти врятував мені життя, – видихнув пан Еліс. – Я дуже вдячний тобі, але що ж нам тепер робити? Свиня вже зжерла килимок у коридорі, кілька рослин у вазонах і ту чудову картину з зображенням гавані у Флотбі.
– І взагалі, звідки та свиня взялася? – запитала пані Еліс. – Чи це якимось чином пов’язано з тобою, Сіґурде?
– Це не його вина, – бовкнув Тім. – Сіґі знайшов їх на дорозі.
– Їх? – перепитав пан Еліс. – Ти ж не хочеш сказати, що їх тут декілька? І як це можна знайти на дорозі свиню? Це ж сміхота.
Зоя потягла батьків до Сіґурдової загороди для свиней.
Пан і пані Еліси вирячилися на трьох сонних жильців.
– Сіґі сам це зробив, — пояснила Зоя. — Хіба ж він не розумний? Він сплів цей тин, а тепер ще й будує собі хатку… подивіться.
– Не треба міняти тему, Зою. Звідки ці свині взялися? Тут ще ніхто не зустрічав свиней, що прогулюються собі дорогою, немовби йдуть на базар, – зронив пан Еліс.
Сіґурд розреготався.
– Свині йдуть на базар! Ги-ги! Дуже добре! Дуже смішно! Це маленьке поросятко хоче щось купити!
– Це зовсім не маленькі поросятка, Сіґурде. Це найбільші свині, яких я будь-коли бачив. Ти їх, напевне, вкрав? Поцупив з тієї свиноферми біля круч.
Сіґурд перестав сміятися і з серйозним виразом закрутив головою.
– Я не красти! Я знайти на дорозі. Я йти по дорозі. Свиня йти назустріч. Одна, дві, три, чотири свині. Я кажу: “Привіт, свиня! Ходи зі мною. Я роблю тобі гарний дім”. Свиня йти за мною. Я йду сюди і роблю паркан для свині, але одна втікає. Вона дуже велика, як дракон. Уже темно. Я не бачу, де вона йде. Може, вона голодна. Може, вона йде в готель. Тепер вона їсть фіранки.
Зоя смикнула вікінга за рукав.
– Сіґі, я думаю, що пані Тиблетовата досі десь там, – прошепотіла вона.
Пан Еліс розпачливо скрикнув.
– А ще пан Тревіс і Ремсботоми!
– Не боятися, тут Сіґурд! – заревів вікінг і видобув свого Носодлуба. Змахнув над головою величезним мечем і прибрав найгероїчнішу позу. – Я зараз ловлю свиню і рятую готель “Вікінг”, рятую всіх. Тоді ви всі кричати мені: “Слава Сіґурду! Він відважний! Він розумний! Що нам робити без нього?” Отак! Я йду на бій зі свинею-драконом.
І на цих відважних словах Сіґурд попрямував до готелю, залишивши позаду Елісів, які стояли на газоні, втративши дар мови. Вони міцно притулилися одне до одного.
– Це кінець, – пробурмотів пан Еліс. – Можемо вже нині закриватися. Після цього вже ніхто не захоче зупинятися в нашому готелі.
А тим часом у готелі “Вікінг” Сіґурд піднімався угору сходами і тримав напоготові Носодлуб. Його очі люто виблискували в темряві. Йому навіть у голову не прийшло, що можна ввімкнути світло.
– Ти тут, свинюка-бука? Я йду по тебе. Я роблю з тебе шинку. Свинка дістане на горіхи від Сіґі. Сюди, паця-паця-паця!
Сіґурд підійшов до дверей першої спальні. Він на мить зупинився, міцно вхопився за ручку, порахував до трьох і ввірвався в кімнату.
– Ага! Урррра!
У відповідь на його лютий бойовий клич пан і пані Ремсботоми налякано заверещали, прокидаючись зі сну.
Пан Ремсботом гепнувся з ліжка і знепритомнів. Пані Ремсботом заголосила, що її чоловік помер,
і також миттєво зомліла.
Сіґурд пошукав під ліжком. Одчинив шафу й почав тикати скрізь Носодлубом, дірявлячи одяг Ремсботомів. Свині там не було. Він крекнув і рушив до наступної кімнати.
– Раз, два, три… Ага! Урррррааа!
Пан Тревіс сидів на ліжку й дивився телевізор. Він навіть не глянув на вікінга.
– Це обслуга? – запитав він. – Пора вже принести чайочок. Я чекаю… Господи! – пан Тревіс глухо пискнув, бо Сіґурд підняв один кінець ліжка і пан Тревіс опинився на другому кінці, загорнутий у простирадла й покривала.
Свині під ліжком не було.
Сіґурд пожбурив кінець ліжка на підлогу й пішов до наступних дверей.
Пані Ремсботом тим часом очуняла, але її чоловік, на жаль, і далі був непритомний. Усе ще гадаючи, що він помер, вона витягла бідолаху зі спальні за ноги й почала волати на поміч.
Сіґурд тим часом підійшов до ванної кімнати. Він було вже зібрався відчиняти ногою двері, коли вони самі зненацька відчинилися з такою силою, що Сіґурд гупнувся спиною об стіну. З ванної вибігла свиня, що була завбільшки майже як два зв’язані докупи тигри і втричі за них страшніша. Голову свиня мала величезну, немов бачок для сміття – бачок з іклами. Туша була завбільшки з бульдозер.
Наприкінці коридору відчинилися ще одні двері, в яких з’явилася сонна постать.
– Що тут за галас? – поцікавилася пані Тиблетовата. – Що відбу…
Вона застигла від жаху.
Свиня вирячилася прямо на неї своїми голодними очицями. А тоді свиноматка кілька разів роззявила свою пащеку і рушила вперед.
Пані Тиблетовата нажахано зиркнула на свого чоловіка.
– Сіґі? – прошепотіла вона. – Тут на мене дивиться велика-велика свиня, і я її боюся. Що мені робити?
Сіґурд ще не встиг нічого відповісти, а свиня вже ступила три страхітливі кроки до пані Тиблетоватої, притисла її до стіни й почала шумно облизувати їй лице.
Сіґурд міцно стис Носодлуба і нишком почав наближатися до жирнющого свинячого заду. Його обличчя набрало лютого виразу, і він підстрибнув з жахнючим бойовим кличем у повітря.
– Я-га-ра-а-а-а! – Він з усієї сили штурхнув Носодлубом випнутий зад свиноматки, і та теж підстрибнула в повітря зі специфічним рохканням-виттям.
– Сн-н-н-хр-р-р-г-г-ов-ов-ор-р-рг!
Сіґурд не переставав підганяти свиню-бульдозера мечем, підштовхуючи її до сходів. Коли вони проминали кімнату Ремсботомів, пані Ремсботом побачила на мить свиню й розлюченого вікінга і знову знепритомніла, впавши на свого чоловіка, у результаті чого утворилася величенька й гарненька купа-мала. З кімнати номер два виповз цілий згорток постільної білизни, що крутився й вищав, аж поки пані Тиблетовата нарешті спромоглася вивільнити звідти пана Тревіса.
Тим часом Сіґурд зігнав свиню додолу сходами, а тоді погнав її через увесь садок до новозбудованої свинячої загороди. Там він щільно зачинив ворітця.
Усі кинулися до паркана поглянути на ув’язнену свиноматку.
– Овва, – пробурмотів пан Еліс. – Оце так свинюка! Ти вчинив відважно, Сіґурде. Я б не хотів зустрітися віч-на-віч з такою звірюкою.
– Хай живе Сіґурд! – вигукнув Тім, і всі Еліси почали його вітати, але вже невдовзі їхній настрій знову різко погіршився, бо до них, спотикаючись, почали виходити доволі стурбовані гості.
Еліси заспокоювали їх чаєм і чималими дозами бренді.
Пані Тиблетовата безпечно відпровадила Ремсботомів назад до їхніх ліжок. Їй нібито вдалося переконати пані Ремсботом, що тій просто приснився страшний, кошмарний сон.
– Я тільки зроблю ще маленький ковточок, – пробелькотіла тремтячим голосом пані Ремсботом, хапаючись за сріблисту фляжечку пані Тиблетоватої, – Це допоможе мені заснути.
Сіґурду навіть дозволили повернутися в його стару кімнату разом із дружиною.
– Лише на одну ніч, – попередив пан Еліс. – А завтра вранці вирішимо, що нам робити.
Нарешті й самі Еліси отримали змогу піти до своїх спалень.
Зоя й Тім одразу заснули, ледве торкнувшись головами подушок, а от їхнім батькам ніяк не спалося. Їх надто сильно турбували думки про те, що ж може статися наступного дня.