– Ось де він! – радісно скрикнув дідусь Мишко та сповненим любові й захоплення поглядом подивися на… курку.
У могильній тиші хтось із гостей знову закашлявся. Хіба курка – «він»?
– Дариночко, онучечко, оце – він, твій подарунок. Він сам знайшов тебе! – захоплено й гордо привітав Даринку з днем народження рідний дідусь.
Даринка знизала плечима, ґречно подякувала й відчула страшну відповідальність за свій невихований подарунок. Вона принесла ще два стільці й делікатно запросила на них гостей.
Курка поводилася зовсім не як подарунок. Не чекала з бантиком на шиї в куточку серед інших пакунків. Натомість хазяйновито пошвендяла кімнатами. Вона гордо ступала своїми сухими трипалими лаписьками по вкритій килимами підлозі, де ще вчора дбайливо вовтузився пилосос.
Ішла, наче модель подіумом, високо піднімаючи ноги й вихляючи дупцею з куцим відстовбурченим пір’ячком.
Але пташина цікавість брала гору – і курка похапцем зазирала в той чи інший куток, щоб нашвидку з’ясувати, що ж там таке.
***
Гості за столом нарешті оговталися від цієї з’яви та знову взялися за смаколики. Усі розмови точилися навколо «дару» діда Мишка.
Не в змозі стримати сміх від вигляду курки, дідусь Василь узяв Дарчин подарунок і виніс його у двір, до великого барвистого курячого товариства, яке вже давно та дружно там мешкало.
На руках у поважного чоловіка брава курка почувала себе… королем.
«Дивно, що не королевою», – подумаємо ми з вами, але саме королем курка насправді себе й почувала.
Цей дивний секрет її поведінки довго ніхто не міг пояснити. За це назвали курку Мишком. Гадаю, добре зрозуміло, чому. Подарунок діда Мишка вважав себе… півником.